Якось бігла лисичка по лісу, коли дивитись, будиночок стоїть. Та такий гарний, такий яскравий, що вирішила вона зайти й познайомитися. Підійшла вона ближче, дивиться, а дверей немає. Обійшла вона його зліва направо, а потім з права наліво, та дверей так і не знайшла. Здивувало це її, от вона і побігла новиною з іншими звірами ділитися. Біжить-біжить, коли бачить, а на зустріч їй вовк іде. Підбігла вона до нього, та й каже:
– Уявляєш, в нашому лісі, гість з’явився, який живе у гарному будиночку. Я хотіла зайти, познайомитися, та дверей так і не знайшла.
– Новий гість, кажеш! А може через вікно зайти! – мовив вовк.
Подумали вони хвилинку, та й побігли до нового будинку вікна шукати. Обійшли вони його зліва направо, а потім з права наліво, а вікон так і не знайшли. Ще більше це їх здивувало. От і побігли вони новиною з іншими звірами ділитися. Коли на зустріч їм ведмідь. От вони йому і кажуть:
– Ведмедику-братику, уявляєш, у нашому лісі з’явився невідомий гість, який живе у новому, гарному будинку.
– Це добре, – каже ведмідь – підемо познайомимось.
– Не вийде, братику, – мовив вовчок – річ у тім, що в будинку немає, а ні дверей, а ні вікон.
– От воно як, – мовив ведмідь – а може через димохід!
Задумалися вони на хвилинку, та не стали довго чекати, одразу ж разом й побігли. Подивився ведмідь на будинок, ай справді, ні вікон не дверей. От почав він на дах лізти. Та як би не допомога лисички та вовка, мабуть, би добряче впав. Виліз він на дах, дивиться, а димоходу також немає. Зовсім звірі збентежені стали. Кудою ж гість в домівку свою заходить? А може він у пастці, подумали вони, й почали грюкати-стукати, можливо хтось та й відповість. Коли підійшов до них кріт, та й питає:
– Що ви тут розкричалися?
– Уявляєш, – кажуть вони – новий мешканець в нашому лісі з’явився! Ми хотіли познайомитися, а в його будинку ні дверей, ні вікон, ні димоходу.
– То навіщо він вам здався? – питає кріт
– Так цікаво ж! – відповіли звірі
– Добре, – мовив він – ходімо я вас познайомлю
Переглянулись вони один на одного, так нічого не зрозумівши, та й пішли слідом. А за декілька кроків від будинку, була нора. Заліз кріт в неї, а звірі за ним подалися. Вилізли вони посеред будинку, оглядаються гості по сторонах й нічого збагнути не можуть. А кріт їм і каже:
– От збудував я собі будиночок, без дверей та вікон, щоби денне світло не заважало мені відпочивати, а тут ви, прийшли й наробили галасу на увесь ліс. Ну от як мені з вами бути? Де спокою шукати?
Опустили голови звірі. Соромно їм стало. Але ж, звідки їм було знати, чому будинок стояв без дверей. Цікавість бере своє, і з цим нічого не вдієш. Вибачилися вони, та й пішли собі хто куди. А кріт ліг собі далі спочивати.
От і прийшов кінець цієї казки. Та мабуть, не зовсім. Адже ідея будинку без дверей, сподобалася усім. Тож, кожен намагався збудувати собі домівку, схожу на будиночок крота. Та по правді кажучи, це в них не дуже вийшло.