У маленького курчатка
Коло кладки – БІЛА хатка.
А від хатки до дороги
Стежка стелиться під ноги.
Із розчинених воріт
Вируша курчатко в світ.
Йде, а сонечко згори
Заглядає у двори,
Розсипає по лужку
Квіти в ЖОВТОМУ пилку,
– От якби,– зітха курчатко,–
Колір цей мені у хатку.
А стежиночка в’юнка
Далі, далі утіка –
Між травицею-травою,
Між ЗЕЛЕНОЮ, густою.
– От якби,– зітха курчатко,-
Колір цей мені у хатку.
Тут стежиночка мала
До струмочка довела.
А в струмочку небо СИНЄ
В кожній світиться краплині.
– От якби,– зітха курчатко,–
Колір цей мені у хатку.
Далі пагорбок, пеньок,
Під пеньком товстун грибок
У КОРИЧНЕВІЙ шапчині
Став на варті при стежині.
– От якби,– зітха курчатко,–
Колір цей мені у хатку.
Ось, нарешті, і лісок,
І зозулин голосок, –
На галявці, на осонні,
Спілі ягоди ЧЕРВОНІ.
– От якби,– зітха курчатко,
Колір цей мені у хатку.
Так ішло воно, дивилось,
Доки добре натомилось.
Через поле, через сад
Повернулося назад.
А як сонечко зайшло,
Спати в ліжечко лягло.
Люлі-люлі… спить курчатко…
Сонце встало. Йде на кладку.
Ближче-ближче підійшло,
Чудо-пензлика взяло,
В чисті фарби умочало,
Хатку всю розмалювало.
Тук! – прокинулось курчатко.
Вийшло. Глядь – оце так хатка!
Засміялося: – Чудова!
Вже не біла – кольорова!
Як же звуться кольори?
Запитаю в дітвори.
Хто зуміє їх назвати,
Буде в хатці гостювати.