Гранатове зернятко на золотій тарілці (арабська казка)

***

Гранатове зернятко на золотій тарілці (арабська казка)

Жив собі чоловік, і була в нього донька, яку він щодня посилав зі слугою до школи.

Одного разу, довівши дівчинку до шкільних дверей, слуга пішов собі геть.

Увіходячи до приміщення, дівчинка побачила, що вчитель їсть тіло молодої жінки. Налякавшись, вона кинулась навтьоки. Але, коли вона бігла, з її ноги спав браслет. Дівчинка бігла навмання, не знаючи дороги додому. Раптом побачила вона дерево, залізла на нього й примостилася там.

Настав вечір. Слуга прийшов до школи, щоб забрати дівчинку додому, але не знайшов її там. Кинулись шукати, однак вона мов у воду впала.

– Що ж робити? – бідкався батько.– Пропала та й годі.

Саме тоді повз дерево проїздив царевич. Від під’їхав до джерельця, що пробивалося з-під дерева, аби напоїти коня. П’ючи воду, кінь тривожно зафоркав. Глянув царевич угору й побачив, що на дереві хтось сидить.

– Хто там? – спитав він.

– Я,– боязко відповіла дівчинка.

– Злазь звідти! – звелів царевич.

Дівчинка злізла з дерева, царевич привіз її до свого палацу.

– Виховай, матусю, цю дівчинку, і я одружуся з нею,– попросив він матір.

– Гаразд,– погодилася мати.

Дівчинка виховувалася в царському палаці аж чотири роки, поки їй не виповнилося одинадцять.

Царевич одружився з дівчиною, і вона невдовзі завагітніла.

Аж тут надійшов час вирушати на прощу до Мекки. Зібрався царевич у дорогу й поїхав, а дружина тим часом народила хлопчика. Свекруха дуже зраділа і пробула коло неї сорок днів.

На сорок перший день свекруха кудись на хвильку відлучилася, й тут розступилася стіна і перед молодою матір'ю з'явився вчитель.

– Гранатове зернятко на золотій тарілці! – зрадів він.– Ну, розказуй, чим здивував тебе твій учитель, коли ти тікала так, що аж браслет з ноги загубила.

– Я побачила,– відповіла царевичева дружина,– що він поститься та молиться і навчає дітей добрих звичаїв.

Учитель спіймав пташку, зарізав її й вимазав кров'ю обличчя та руки царевичевої дружини. Відтак, узявши з ліжечка немовля, зник. Повернулася нагору свекруха й побачила на невістчиному обличчі та руках кров.

– Ти з’їла хлопчика? – запитала вона.

Невістка не змогла їй відповісти.

– Навіщо ти його з’їла? – допитувалася свекруха.– Завтра повернеться чоловік і прожене тебе.

Але та й далі мовчала.

Повернувшись із прощі, царевич передусім поцікавився:

– А кого народила моя дружина, матусю?

Змилостивилася над невісткою свекруха, не стала казати синові про свої здогади, а лишень промовила:

– Мертвого хлопчика.

– Ну що ж,– відповів царевич.– Іншим разом народить живого.

По якімсь часі молода невістка завагітніла вдруге. І знову настав час іти на прощу. Вирушив царевич до Мекки, а в цей час дружина народила доньку. Царевичева мати й застерігає її:

– Гляди ж, дитино моя, не з’їж і донечку. Минулого разу я тебе не виказала, але тепер розкажу синові все, якщо ти з’їси дитя.

І свекруха зосталася біля неї вже не сорок, а всі п’ятдесят днів.

Та коли вона знову кудись відлучилася, стіна раптом розступилася і до спальні увійшов учитель.

– Гранатове зернятко на золотій тарілці! – звернувся він до молодої матері.– Що ж так здивувало тебе в поведінці твого вчителя, що, тікаючи, ти загубила з ноги золотий браслет?

– Я побачила,– відповіла йому молода мати,– що він поститься, молиться й навчає дітей добрих звичаїв.

Учитель зарізав пташку, обмазав її кров’ю лице та руки молодій матері і, забравши дитя, зник. Повернулася свекруха нагору і, не побачивши немовлятка, спитала:

– То ти й дівчинку з’їла?

І заходилася лаяти невістку на всі заставки:

– Минулого разу ти з’їла хлопчика, а цього разу – дівчинку. Невже ти відьма? Я не можу залишити тебе ані на хвилинку.

Невістка не змогла відповісти їй на це ані словечка. Повернувся з прощі царевич і питає матір:

– Ну, кого народила моя жінка цього разу?

– Сину мій,– відповіла засмучена мати,– народила вона мертву дівчинку.

– Матінко, що за причина, чому вона народжує тільки мертвих дітей? – забідкався царевич.– Покличте лікаря, хай огляне її!

– Сину мій,– відповіла мати,– твоя дружина народила здорове дитя, але через годину воно померло.

– Наступного разу, матінко,– мовив син,– прослідкуйте за нею!

– Добре, сину,– відповіла мати.

Молода дружина завагітніла втретє. А як настав час іти на прощу, царевич попрощався з нею і пішов. Тим часом дружина народила йому хлопчика. Свекруха невимовно зраділа й почала наказувати невістці:

– Я тебе двічі не виказувала. Цього ж разу, якщо ти з’їси дитя, я розповім, що ти народила трьох дітей і всіх поїла.

І просиділа коло неї вже не сорок і не п’ятдесят, а вісімдесят днів.

На вісімдесят перший день її покликали вниз до сина, в якого розболілася голова. Перш ніж спуститися» вона наказала невістці:

– Я відлучуся на хвилинку. Гляди ж, не з’їж хлопчика!

– Добре,– пообіцяла невістка.

Та тільки-но свекруха вийшла, стіна знову розступилася і з’явився вчитель.

– Гранатове зернятко на золотій тарілці! – звернувся він до молодої матері.– Що ж так здивувало тебе в поведінці твого вчителя, що, тікаючи, ти загубила з ноги золотий браслет?

– Я побачила,– відповіла та,– що він поститься, молиться і навчає дітей добрих звичаїв.

Учитель підійшов до неї, підняв з ліжечка хлопчика, зарізав пташку й, обмазавши кров’ю обличчя та руки молодої матері, зник із немовлям.

Піднялася нагору мати царевича й зчинила галас:

– Не встигла я й на хвильку відлучитися, як ти й хлопчика вже з'їла!

Невістка заплакала, але свекруха рішуче заявила:

– Цього разу я неодмінно розповім синові, що ти з’їла трьох своїх дітей!

Повернувшись із прощі, царевич насамперед поцікавився:

– Кого цього разу народила дружина?

– Сину мій,– відповіла мати.– Я все тобі розповім. Твоя дружина не народжувала ні мертвих хлопчиків, ні мертвої дівчинки. Першого разу вона народила хлопчика і з’їла його. Удруге народила дівчинку і теж з’їла. Тепер народила хлопчика й знову з’їла.

– Отакої! – зажурився царевич.– Я не буду жити з відьмою!

Розлучившись із дружиною, він поселив її в стайні, а собі посватав іншу дівчину.

Настав день царського весілля. Прийшов до стайні вчитель і сказав нещасній матері:

– Бери своїх дітей!

І обернувся на купку попелу.

Мати зраділа дітям і сказала їм:

– Сьогодні день весілля вашого батька. Ходімо нагору, а коли вас почнуть проганяти, ви скажете: «Це дім нашого батька». Коли вас усе ж таки проженуть, зверніться до сестри: «Сестрице, володарко усіх повномісяців, поглянь-но на місяць, як він крутиться». Коли всі почнуть дивитися на небо, щоб побачити місяць, ви непомітно прибіжіть до мене.

– Добре,– погодилися діти, і коли почалося весілля, ввійшли в дім і почали бавитися. їх почали проганяти, мовляв, негоже малим дітям бути на весіллі.

– Це – дім нашого батька, а нас звідси виганяють,– заплакали діти.

Опинившись під дверима, хлопчики звернулися до сестри:

– Сестрице, володарко усіх повномісяців, поглянь-но на місяць, як він крутиться.

Усі звели погляди на небо, а діти непомітно повернулися до матері. 1

Коли кинулися їх шукати, за ними й сліду не стало.

– А тепер,– повчала мати дітей,– верніться й далі бавтеся, але вже біля самого царевича, вашого батька. А якщо вас знову виженуть, скажіть: «Це – дім нашого батька, а нас звідси виганяють!».

Діти пішли нагору й почали бавитися перед самим царевичем та його нареченою. Царевичеві вони сподобались, але наречена звеліла:

– Прожени їх!

Почали проганяти дітей, а вони й кажуть:

– Це – дім нашого батька, а нас виганяють!

Почувши ці слова, царевич вирішив: «Піду слідом і подивлюся, де вони живуть».

Діти зійшли і почали розмову з сестрою.

– Сестрице, володарко усіх повномісяців, поглянь-но на місяць, як він крутиться!

Усі задивилися на небо, а діти майнули в стайню до матері.

Але царевич не відривав від них очей і пішов слідом за ними. Побачивши, що діти побігли до стайні, він відчинив двері й звернувся до колишньої дружини:

– Хто ці діти?

– Вони твої,– відповіла та.

– А хіба ти їх не з’їла? Невже це мої діти?

– Сядь-но,– попросила жінка,– я все тобі розкажу. У всьому завинив учитель тієї школи, де я навчалася,– почала вона.– Це він приходив і забирав у мене дітей. Щоб не нашкодити їм, я з переляку не наважувалась розповісти про це свекрусі. А тепер він віддав їх мені, а сам обернувся на купку попелу. Глянь лишень на неї!

Царевич невимовно зрадів, піднявся нагору й розповів про все матері. Та й собі зраділа. Наречену відіслали назад, до її батьків, а царевич і мати його трьох дітей удруге відгуляли своє весілля. І щасливо зажили вкупі з дітьми.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)