Один чоловік мав двох роботящих осликів. Та був він дуже бідний, не мав чим прогодувати своїх осликів узимку, тому вирішив їх продати. Одного продав багатієві, а другого каменяреві. Багатій купив ослика для свого семирічного синка, щоб той їздив до школи, а каменяр – щоб возити каміння.
Якось згодом обидва здибалися знову, зраділи, поцілувалися та й почали розпитувати один одного про життя-буття.
– Як тобі, братику, ведеться? Який в тебе господар? Чи добре тобі в нього живеться? Що ти робиш?
– Живеться мені дуже добре, братику,– сказав ослик, що потрапив до багатія.– Працюю по дві години на день. Хазяйському синкові далеко ходити до школи, то я його на собі вожу. Туди й назад. Кладуть мені багато чистого й хорошого сіна, ясла мої завжди повні, навіть просіяний ячмінь мені дають. Там, де я сплю, завжди чистенько, підметено, вимито. Кращого й бажати годі! А ти як живеш?
– Ох, братику! – заплакав другий, той, що його каменяр купив.– Спочатку подивись на мою зранену спину, а тоді питай. Лиха моя доля, що попав я до того каменяра. Цілий день примушує він мене возити на спині каміння, а годує самими будяками та сухою соломою. Ото тільки й радості мені, що ввечері повернуся з роботи, скину сідло й качаюся в пилюці, скільки хочу.
– Ох, чом я не на твоєму місці, братику? – зітхнув перший осел.– Хай би я носив цілий день важке каміння, та зате ж кожного вечора качався б у пилюці й наїдався досхочу будяків і соломи! Ох, і нащо мене продали тому багатієві, чому я такий нещасний?