У попа був наймит і гонив товар пасти. Вигнав товар пасти, сів, плете собі постоли, виходить до його чортик і питає:
– Що ти, Іване, робиш?
Каже:
– Плету сітки, щоб виловити усіх чортів.
– Ех, – каже, – зроби милість, усіх лови, тільки мене не лови.
– Еге, – каже, – тебе на самий перед зловлю.
– Еге, – каже, – зроби милість, не лови. Я тобі, що хоч, те й дам.
– Що ж ти мені даси?
– Я тобі дам мішок грошей.
– Ну, – каже, – добре, іди, – каже, – принеси.
Приходить він до батька і каже:
– Там Іван сидить, плете сітки, щоб виловить усіх чортів, то я йому обіцявся мішок грошей, щоб він мене не ловив.
– Іди, – каже той, – у поле, там стоїть озеро, і коло озера стоїть кобила. Хто тую кобилу не обнесе кругом озера, той тому дасть мішок грошей.
Приходить чортик до Івана та й каже:
– Ходімо, Йване, там коло озера стоїть кобила. Хто не обнесе кругом озера тую кобилу, той тому дасть мішок грошей.
Прийшли. Чортик узяв ту кобилу, обніс кругом озера й поставив коло Йвана. Іван і каже:
– Е, дурню, дурню! Я, – каже, – між ноги візьму та й обнесу.
Сів Іван на ту кобилу, об’їхав кругом озера.
Приходить чортик до батька та й каже:
– Я взяв кобилу на руки та насилу обніс, а він узяв між ноги і духом обніс її кругом.
– Іди, – каже, – до його: котрий котрого поборе, то той тому дасть мішок грошей.
Той прийшов да й каже:
– Ну, давай будемо бороться.
– Ех, – каже, – дурню, дурню! Що мені з тобою бороться! В мене, – каже, – батько старий єсть, і то він тебе поборе.
– А де він? – каже, – покажи його.
А з ним був ведмідь.
– Бери, – каже Іван, – зачинай, бо він тебе не візьме, а треба, щоб ти роздражнив його.
Він як почав дражнить, а ведмідь як схватиться да як почне давить! Да тільки що його живого пустив.
Приходить чортик до батька да й розказує все, як було.
– Ну, – каже батько, – іди. Котрий котрого пересміє, то той тому оддасть гроші.
Прийшов чортик до Івана да й каже:
– Давай будем сміяться – хто кого пересміє.
– Е, – каже, – дурню, дурню! В мене, – каже, – мати старая і то тебе пересміє.
Найшов кобилячу голову, привів до неї чортика та й каже:
– Смійся!
Скільки не сміявся той, а не міг пересміяти кобилячу голову. Прийшов чортик до батька та й каже:
– Його мати стара, та й то я не міг пересміяти.
– На ж, – каже, – сюю булаву, котрий вище підкине.
Приніс чортик тую булаву та як кинув, то й не видно. А далі каже до Івана:
– На, – каже, – кидай!
Той узяв у руки і насилу з місця зворухне та й дивиться на небо, а чорт його питає:
– Чого ти дивишся на небо? Кидай уже!
– Е, я, – каже, – дивлюся на небо, там на небі мій брат, я, – каже, – дивлюся, щоб він її вловив.
– Ей, – каже, – не кидай, а то мені шкода буде. На, – каже, – тобі дудочку.
(У нього така дудочка була…)
Той узяв дудочку, а оддав булаву.
Приходить чортик знову додому, а батько його й питає:
– А що, – каже, – хто вище підкинув?
Він каже:
– Я кинув, то вона зараз же упала, а він хотів кинуть на небо до свого брата, да я не дав, а оддав йому свою дудочку.
– На ж, – каже, – неси йому мішок грошей та хай тільки не ловить нас.
Той приніс тії гроші та й каже:
– На гроші да тільки нас не лови.
– Як тебе не ловити? Коли занесеш мішок до мого дому, то тоді не буду ловить.
Каже:
– Занесу, тільки не лови вже.
Заніс він йому тії гроші, поставив, а той каже:
– Тепер не буду вже тебе ловити, іди.
Той пішов, а Іван на другий день гонить собі товар пасти і бере з собою дудку тую, що чортик йому дав.
Понаїдався товар, полягав оддихать, а Іван як заграв на тую дудку, так увесь товар почав гуляти. Він радується, що товар так гуляє.
Товар так повигулювався, як наче усю неділю стояв голодний – так повитрухувався.
Пригонить увечері товар додому, піп вийшов подивиться, чи понаїдався товар. Каже:
– Де ти його пас так, що він такий голодний, наче увесь день нічого не їв.
– Я не знаю, чого він такий, я його пас увесь день.
На другий день знов бере товар, гонить пасти.
Товар понаїдався і тільки хотів лягать, а він знов давай грать на дудку.
Увечері пригонить додому, а товар ще гірший, як був першого дня.
Піп вийшов, глянув на товар і нічого вже не сказав йому.
На третій день гонить той пасти, а піп каже:
– Піду подивлюсь, що він йому робить, що товар такий худий.
Товар пасеться, а піп сів у терні. Тільки товар понаїдався да хотів лягать, а той як заграв!
А товар давай підскакувать, а піп у терні давай і собі танцювать та вигукувать: «Гу, гу!»
Іван побачив, як піп поліз у терен та навмисно грав, грав і не переставав до самого вечора. У попа обідрався увесь одяг, і він сам обдерся об терен, увечері приходить додому, а його попадя побачила да й питає:
– Що це, – каже, – тобі зробилося?
– А се, – каже, – душко, у нашого Івана є така хороша дудка. Я засів його підглядіть, як він товар пасе, а він як заграє на ту дудку, то увесь товар і я гуляли до самого вечора. От, – каже, – скажи йому, нехай він тобі заграє, то ти послухаєш.
Увійшов Іван у хату, а піп каже:
– Ану, Іване, заграй-но попаді, нехай послухає, як ти граєш. А я вилізу на гору, а ти накриєш мене солом’яником, щоб я не чув, як ти гратимеш.
Виліз піп на гору, він накрив там його солом’яником. Увійшов Іван у хату, – попадя діжу місила, – як заграв! А попадя як ухватить діжу да й пішла з діжею гулять, а піп як схватиться да давай і собі гулять!
Гуляв, гуляв, а далі як полетить з гори разом із солом’яником.
– Нехай, – каже, – тебе чорт візьме з твоєю дудкою! Трохи, – каже, – не вбився!