Золотоволосий і Золота Зірка (литовська казка)

***

Золотоволосий і Золота Зірка (литовська казка)

Жив собі король. І хотів він оженитися на такій дівчині, щоб вона була найкраща і найрозумніша за всіх у світі. Просватали йому гарну-прегарну дівчину: коси золоті, хто на неї гляне – очей відірвати не може.

Дуже сподобалася вона королю, й він із нею одружився. Але стара зла мати так не злюбила своєї невістки, що ладна була отруїти, аби у своєму маєтку не бачити. Невдовзі народила молода королева напрочуд гарненького синочка. Стара королева взяла його й поклала не в колиску, а в невеличку скриню, закрила її віком, понесла до річки й пустила за водою. А в колиску стара злюка примостила кота, сповивши його, наче дитину.

Наступного дня зранку усі прийшли подивитися на немовля. Глянули – й здивувалися, що таке воно волохате. Розповили – аж там справжнісінький кіт лежить. Молода королева так і оніміла; стара карга трохи помовчала, а потім рознесла чутку, що її невістка – відьма, тому й народила кота. Через рік знову так само вчинила. В королеви народилася донечка – гарна, мов ясне сонечко. Стара й її вкинула в річку, а в колиску кота поклала. Розгнівався король на свою дружину. Тяжко зажурилася молода королева, і не було більше в них дітей. А всі люди молоду королеву прозівали відьмою.

Саме тієї ночі, коли народився перший син, один чоловік рибу ловив. Почув він дитячий плач. Приплив човном на той плач, дивиться – аж на хвилях скриня погойдується. Зловив він її – аж там немовлятко. Зрадів дуже й хутчіш додому, щоб показати знахідку своїй дружині. Приніс і питає:

– Відгадай, що в мене у цій скрині?

Вона не відгадала; тоді він одчинив скриню, показав немовля, що солодко спало собі, й каже:

– Ти не подарувала мені дитинки, то я тобі хоч знайдену приніс.

Золотоволосий і Золота Зірка (литовська казка)

Розповили вони немовля, дивляться, аж там пелюшки гарні, полотна покладено багато, а на дні ще й гроші в шматинку загорнуті. Обдивилися дитинку, за вушком три золоті волосинки побачили, то й назвали Золотоволосим. Гляділи-кохали його, як рідного сина. А гроші й пелюшки у скриню поклали.

– Гроші, – кажуть,– нам не потрібні: свого хліба нам і нашій дитині вистачить. Краще заховаймо їх, може, колись йому ще знадобляться.

Минув рік. Рибалка знову піймав скриню й приніс додому. Дивиться – аж у ній гарнесенька дівчинка лежить і так само з дорогими пелюшками та грошима; схоже, що вона тому першому хлопчикові сестричкою доводиться. Розглядають рибалка зі своєю жінкою немовля – бачать, за вушком – три золоті зірочки. І прозвали вони її Золотою Зіркою. Радо, так само, як і хлопчика, плекали та ростили вони дівчинку.

Довго діти росли у рибалки. Були вони веселі й здорові, аж одного разу прибігли знадвору й питають:

– Татусю! Мамусю! Чи правду діти кажуть, що ми у вас не рідні, а знайдені, з води виловлені?

Що ж мали рибалка з жінкою робити? Взяли та все й розповіли дітям і скрині показали, і те, що в них було покладено. Вислухали усе це діти, обдивилися покладене й сказали:

– Дякуємо вам красно за те, що годували й одягали нас, за все, що ви для нас зробили: а тепер ми підемо у світ своїх батьків шукати.

Довго вони мандрували та розпитували, вже й стомилися в дорозі. В одному місті купили хату й посадили біля неї гарний сад. Невдовзі рознеслася по всьому місту слава про Золотоволосого і Золоту Зірку. А вони й не знали, що жили зовсім близько від своїх батьків, – якраз у тому самому місті їхні рідні королями були.

Золотоволосий і Золота Зірка (литовська казка)

Почула якось стара королева про дітей, а з імен їхніх зрозуміла, що це ті сам' немовлята, яких вона у воду повкидала, бо ще коли сповивала їх, запримітила золоті волосинки у хлопчика й золоті зірочки у дівчинки.

Переодяглася стара королева й пішла до них.

Прийшла й стала вихваляти усе,– і така ж вона добра та лагідна до них:

– Ой, яка ж гарна хата у вас! А які ви молоді та вродливі!

А ще дуже мені хочеться на ваш сад подивитися. Кажуть, що він у вас гарний-прегарний.

Повела її дівчинка до саду, а вона й тут прикидається та все вихваляє:

– Ой, яка тут краса! Моє серденько, чи це ти сама такі гарні квіти виростила? А ти, Золотоволосику, невже усі дерева сам посадив? Мої голуб’ята, який гарний ваш сад! Але було б краще, аби на кожному дереві та був дзвіночок, та ще й дзвонив!

– А де ж ті дзвіночки можна дістати? – питає Золотоволосий.

– Я знаю, де їх узяти. Он там на горі їх повний сад, треба тільки одного звідти принести, і за ніч їх зробиться стільки, що вистачить на цілий сад. От коли б ви ті дзвіночки дістали, мої дорогесенькі!

Отак сказавши, пройшла, як посуха, і свій слід лихий полишила. Просто в пащу до смерті дітей посилає, бо той сад на горі був відьмами заворожений, – хто в ньому більше одної години пробуде, той уже звідти не повернеться, а стане деревом.

Пішла стара від них, а вони між собою стали радитись, що робити. Золотоволосий каже:

– Сходжу я по того дзвіночка.

– Ні, не йди, не йди! – відмовляє його сестричка.– Хтозна, що з тобою там може статися?

– І не кажи, й не проси – піду і все! Нічого я не боюся.

– То хоч не барися та швидше повертайся,– благає його сестричка.

Рано-вранці прокинувся брат, вибіг швиденько на гору, дивиться: аж тут буяє чудо-сад без кінця-краю. Зірвав Золотоволосий одного дзвіночка і, не оглядаючись, побіг, наче хто за ним гнався. Прибіг до своєї хати і на дерево дзвіночок прив’язав. На другий день весь сад задзвенів – втішно й приємно було слухати його!

Та стара відьма прийшла знову й завела солоденьким голосочком.

– Моя ти донечко, тепер так дивно дзвенить у садочку! Та було б ще краще, коли б у вашому озерці жили золоті рибки! Було б краще, мій голубчику!

– А де ж їх можна дістати?

– На тій самій горі, в озеречку, мій славний козаченьку!

Золотоволосий і Золота Зірка (литовська казка)

Отак сказала і щезла.

Рано-вранці побіг Золотоволосий на гору по рибку, швиденько приніс її і пустив в озерце.

На другий день сила-силенна рибок з’явилась у воді; вони пірнали, виблискували на сонці – аж радісно було на те озеро дивитися.

Почула про це стара відьма й здивувалася: як же він зміг живим залишитись і з того саду вибратись? І надумала вона їх занапастити – як не обох, то хоч одного.

На третій раз, як тільки прийшла, знову стала вихваляти їхній сад, примовляючи:

– Мої квітоньки, гарно, дуже гарно у вас, але одного ще бракує – пташки праведної!

– А де ж її взяти?

– Серденько моє, та на тій самій горі! Вона в будинку в останній кімнаті на печі сидить.

Отак сказала й пішла собі, сміючись: «Тепер-то одне з них обов’язково загине». Не встигла вона піти, як Золотоволосий і каже:

– Я ту пташку повинен дістати.

Сестра хоч як його просила, хоч як відмовляла – все марно.

Вранці прокинулася вона й знову відмовляє брата йти на гору:

– Братику любий, не йди – мені так тяжко на серці. Ти мені сю ніч якось дивно снився. Братику, благаю тебе, зостанься вдома!

Але він не послухався й вранці подався, на своє нещастя, на гору. По саду походив, роздивився на дерева та квіти, а потім зайшов і в хату. В першій кімнаті побачив такі дивовижні речі, що й очей не міг від них одірвати, у другій – срібний та золотий посуд, третя була вся картинами завішана, у четвертій прекрасна одежа лежала, в п’ятій було повно грошей та коштовного каміння. На все він хотів роздивитися – та й забарився. Нарешті й птаха угледів. Уже збирався його піймати, аж він – трісь, неначе скла шматочок на землю упав, і лежить.

Сестра чекає свого брата день, чекає ніч, а тоді вранці встала й пішла на ту гору шукати його. Шукає та плаче Ходила, ходила й зустріла там стару жінку. Жаль стало жінці дівчину. Вислухала вона сестру й навчила, як та що треба робити. Все дівчина добре запам’ятала. Перебігла через сад і всі кімнати – нікуди й не глянула,– зібрала усі шматочки скла у фартух, вилізла до птаха, вхопила його й стрімголов кинулася додому. Як тільки вибігла із саду, ті шматочки взяли та й випали із фартуха і перетворилися враз на малесеньких дітей. Між ними сестра впізнала і свого брата. Швиденько схопила його за руку й повела додому. А птаха в кліточці поставила в себе в хаті.

Золотоволосий і Золота Зірка (литовська казка)

Знову чутки прокотилися по всьому місту про успіхи та гаразди дітей. Дійшли вони й до короля з королевою – і ті надумались на брата й сестру подивитися. З усього дивувалися, а найбільше з птаха, що міг правду говорити. Відразу ж стали вони розпитувати його про своїх діток, що з ними і чи живі вони, чи ні. Птах усе їм по правді розповів. Завдяки йому, усім на превелике диво, батьки знайшли своїх діток, а дітки батьків. Ой, як раділи вони цій зустрічі! Від птаха дізналися також, що то стара королева-мати у всьому була винувата. Король розгнівався й звелів схопити її, зв’язати і в такій самій скрині в річку вкинути. Хтозна, куди вона й попливла!

У королівському палаці батьки своїм дітям гучний бенкет зробили, силу-силенну гостей на нього наскликали. Лише тебе та мене, здається, забули покликати, а то б і ми той бенкет побачили.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)