Дрізд звив собі гніздо на ялинці і висидів п’ятьох пташенят. Лисиця прибігла і каже:
– Дроздик, забирай своїх дітей: я буду рубати ялинку!
– Не рубай, лисичко! Мої діти ще дуже маленькі.
– Викинь мені одне маля – не буду рубати.
Дрізд викинув з гнізда одне пташеня, лисиця схопила і зїла його. Через деякий час лисиця знову прибігла і стала погрожувати:
– Дроздик, забирай своїх дітей: я повинна рубати ялинку!
– Не рубай, лисичко! Мої дітки ще не виросли.
– Віддай одне маля – Не буду рубати.
Дрізд кинув і друге пташеня. Лисиця схопила його і знову зїла. Так дрізд віддав лисиці і третє, і четверте пташеня. Залишився лише один малюк. Дрізд сидить і гірко плаче, боїться, що лисиця відніме і останнє дитинча. Тут ворона прилетіла і питає:
– Дроздик, чому ти гірко плачеш?
– Як мені не плакати: лисиця скоро перетягає всіх моїх діток.
– А чому віддаєш?
– Як не дати? Вона загрожує зрубати ялинку.
Ворона і каже:
– Ти їй скажи: «Рубай собі на здоров’я!» Подивимося, чим вона буде рубати.
Лисиця прибігла знову. Дрізд і каже їй:
– Рубай ялинку, як що хочеш. Чим же ти будеш рубати? Лиса хрясь, хрясь хвостом по стовбуру – нічого не виходить. Бачить, що дрізд вже її не боїться і запитує:
– Скажи, дрізд, хто тебе навчив?
– Ворона, розумна голівонька.
Лисиця розсердилася на ворону. Вона побігла туди, куди ворони прилітали, лягла і прикинулася мертвою. Ворона побачила лисицю і стала її клювати. А лисиця тут хвать ворону, зловила і вже хоче з’їсти. Але ворона стала просити:
– Роби зі мною що хочеш, тільки не роби так, як дід з бабою.
– А що ж він зробив?
– Він узяв бочку без дна, засунув туди бабу і став котити бочку.
Лисиця одразу серед сміття знайшла бочку без дна, поклала в неї ворону і вже хотіла котити бочку. А ворона тільки того й чекала – шурсть і полетіла.