Одного разу вождь спорядив сина з листом до сусіднього племені. На знак доказу, що посланець царської крові, дав глечик дивовижної краси.
Юнак зібрався в дорогу, коли дивиться: одноплемінники кидають камінці в річку. Сподобалася хлопцю забавка, тому й собі розмахнувся та жбурнув у воду глечик. Той, звичайно, відразу ж потонув. Злякався парубок: як іти до сусіднього вождя без предмета батькової влади? І додому боязно – доведеться розповідати про пригоду. Вирішив дістати посудину з річкового дна. Доплив до того місця, де глечик пішов під воду, та пірнув, набравши в легені якнайбільше повітря.
За юнаком спостерігали друзі. Чекали-чекали на товариша, а потім повернулися до поселення й розповіли вождю, що його син потонув.
Насправді ж ось що сталося. Щойно хлопець пірнув, як його схопили змії та потягнули до печери.
– Стань на сходинку! – наказали плазунки.
Побачив юнак, що там у розкішному кріслі сидить зміїний цар, а гадюк скрізь – аж кишить. Відчайдух сміливо зробив крок, але сходинка стала вищою. Ступив іще раз – знову виросла. Коли втретє підняв ногу, підступна немов підстрибнула.
– Ставай на сходинку! – підбадьорюють змійки.
Лише вчетверте хлопцеві вдалося піднятися на виступ.
– Дякую тобі за подарунок! Чудовий горщик! – відзначив зміїний цар. – Хочу віддячити. – І володар указав на пір’їну, що кружляла в печері. – Вона твоя!
Парубок простягнув руку – подарунок прослизнув між пальцями! Юнак тричі намагався вхопити пір’їну і скільки ж разів лишався ні з чим. Лише четверта спроба увінчалася успіхом.
– Бачиш бойову палицю? – знову заговорив зміїний цар. – Вона теж твоя.
Тільки з четвертого разу хлопець зумів ухопити зброю.
Зміїний цар похвалив гостя за наполегливість і дав такі вказівки:
– За три дні повертайся до батька. Як запитає, де був, кажи: «Знаю, що знаю». Ні в якому разі нічого не розповідай. Якщо ж колись знадобиться допомога, заплети у волосся чарівне перо, візьми бойову палицю та тричі вклонися сходу сонця – миттю з’явлюся.
Четвертого дня змійки провели юнака на те місце, де пірнув, допомогли вибратися на берег, вручили втрачений глечик, і хлопець повернувся до батька. Побачивши сина, вождь, який уже три доби перебував у скорботі, просто не тямив себе від радості.
– Де ти був?! – схвильовано вигукнув чоловік.
Парубок тільки тихо відповів завченою фразою і вхопив тата в міцні обійми.
…Минав час. Батько із сином жили спокійно та щасливо. Коли це одного дня на плем’я напали могутні вороги, оточивши поселення. Вождь був у відчаї. Тут юнак і згадав про слова річкового царя:
– Володар змій обіцяв допомогу. Настав час!
Отож парубок заплів у волосся чарівне перо, взяв бойову палицю, пішов на найвищий пагорб у селищі та тричі вклонився сходу сонця.
Умить перед ним з’явився зміїний цар:
– Чого хочеш, друже?
– На нас напали вороги, – повідомив син вождя. – Моєму батькові потрібна допомога.
– Іди та скажи, що боятися нічого. До сходу сонця все владнається.
Повернувся хлопець і переказав вождеві слова зміїного володаря. І справді: підійшли вороги до селища, проте відразу, немов за помахом чарівної палички, відступили. А вранці всі побачили, що вороги міцно зв’язані змійками, немов мотузками.
Вождь уклав мирну угоду з ворогами, і відтоді плем’я зажило у спокої. Ось як допомогла дружба з володарем змій!