Жив собі колись один єврей – чесний, працьовитий, але не багатий. І ось тричі підряд йому снився один і той самий сон: наче чекає його щастя – на мосту.
Прокинувся він на третю ніч і подумав:
"Раз сон повторюється – значить, не дарма. Може, то знак згори."
Устав рано-вранці, узяв торбинку й подався до того мосту. Ходив він там цілий день – і знов, і знов проходив туди-сюди, зазирав під дошки, вдивлявся в кожен камінь, та жодного кладу не знайшов.
Побачив це сторож мосту, усміхнувся і питає:
– Гей, чоловіче добрий, що це ти все міряєш міст туди й назад? Чи, бува, загубив щось?
Розповів йому єврей про свій дивний сон – що снився йому скарб, який чекає саме тут, під мостом.
Сторож розреготався:
– Ото дурниці! Та хто ж у сни вірить?
Он мені сьогодні вартуючи снилося, ніби я знайшов золото... у печі одного бідняка – здається, навіть у твоїй хаті!
Єврей спершу теж засміявся, але слова сторожа засіли йому в душі. Повернувся він додому, покликав жінку:
– Неси сокиру, – каже. – Мені треба розібрати піч.
Жінка злякалася:
– Ти що, розум утратив? Піч справна, а ти її руйнувати надумав через сон чужої людини?
Та чоловік стояв на своєму. Взяв сокиру – і цеглина за цеглиною став розбирати піч. І ось раптом щось дзенькнуло під лезом. Нахилився він, прибрав уламки – і витяг з-під них важкий чавунний горщик, повний блискучих золотих монет.
Жінка стояла, не вірячи очам, а чоловік прошепотів:
– Бачиш, Марто, щастя не завжди там, де ми його шукаємо. Іноді воно чекає нас удома – просто під власним дахом.
Так і кажуть відтоді люди:
"Не шукай золота за мостом – знайди його у власній печі."