Мандруючи якось лісом, король натрапив на хатинку і був би заїхав до неї просто в своїй кареті, але двері були такі вузькі й низенькі, що кінь лише голову просунув усередину та й зупинився. Король теж зазирнув до хижки й гукнув:
– Чи є тут хто?
– Є півтора чоловіка й кінська голова,– відповів хлопчик, який був у цій хатині.
– А де твій батько? – запитав король.
– Він із мало робить багато,– сказав хлопчик.
– А мати де? – допитувався король.
– Оце вже рік, як вона хліб пече.
– Ну, а де твій брат? – поцікавився король.
– На полюванні. Вполював птаха і хоче залишити його в лісі, одначе принесе додому.
– А де твоя сестра?
– Оце вже рік, як сміється до сліз.
Король не зрозумів цих відповідей, але знаку не подав, ніби задовольнився поясненнями хлопчика, й помандрував далі.
Але й удома оті дивні хлопчикові відповіді непокоїли повелителя. Щоб розвіяти сумніви, вирішив запросити хлопця до себе на розмову. Виконуючи наказ короля, хлопчина вирушив до замку, куди запросили усіх мудреців. Король звелів хлопцеві вийти вперед і запитав:
– Де був твій батько, коли з мало робив багато?
– Він, сіючи, втішався: кілька ложок насіння ляже в грунт, а восени з них буде кілька возів ріпи.
Король запитав знову:
– Де була твоя мати, коли цілорічно випікала хліб?
– Останній рік ми брали хліб у борг. Тепер мати пече та віддає.
– Де полював твій брат, коли забитого птаха хотів полишити в лісі, однак приніс його додому?
Хлопчина відповів:
– Брат гребінцем придавив вошу, проте не вичесав і приніс додому.
Король запитав знову:
– Де ж була твоя сестра, коли цілий рік сміялася до сліз?
– Останній рік вона сміялася й веселилася. А коли збагнула, що має народити дитину, розплакалася.
Після цього владика сказав хлопцеві:
– Твої хитрі й закрутисті відповіді вельми розсердили мене. Я мав намір покарати тебе, але якщо зможеш відповісти ще на одне запитання, прощу тобі незугарне базікання. Скажи-но, що біліше: день чи молоко?
– День біліший за молоко,– відповів хлопець.
– Ось ти й попався! Якщо підлогу в хаті видно лиш на осонні, то розлите молоко і в мороці білітиме,– сказав король і звелів хлопця кинути до в’язниці. З їжі йому не дали нічого, окрім дещиці молока в коритці.
Уранці король прийшов поглянути на в’язня. Та коли відчинив двері, у темряві наткнувся на коритце з молоком – хлопчисько поставив його перед порогом, і владика, перекинувши, розбив посудину. В’язень мовив:– От бачите, все ж день біліший за молоко. Якби навпаки було, милосердний король не вступив би в коритце з молоком.
Повелитель більше не міг терпіти кпинів хлопчиська і наказав вигнати його з палацу, звелівши при цьому:
– За грубощі тобі ось така покара: ти мусиш залишити мій замок ані вдень, ні вночі, ні пішки, ні верхи на коні, ні в одежі, ні голий, ні всередині, ні зовні.
Хлопчик зробив собі з козиних шкур покривало, аби бути в одежі й голим. До одної ноги приладнав решето, до другої – гриву. Ледь благословилося на світ, ступив на королівське подвір’я.
Прокинувшись, владика вийшов із палацу й помітив незнайомі сліди. Здивувавшись, пішов по тих слідах до передпокою. Там у дверях стояв хлопець: однією ногою в приміщенні, другою – зовні.
– Ну, а як ти сюди дійшов? – запитав повелитель.
– Я добирався рачки – не йшов і не їхав конем. І прибув до замку тоді, коли ще не зовсім розвиднилося – ні вдень, ні вночі. Стою тут, біля стіни, на місці, однією ногою на ґанку, другою – в кімнаті, тобто ні всередині, ні зовні.
Король наказав привести до нього хлопця наступного дня і нацькувати на бідолаху собак. Сторож біля брами застеріг:
– Не йди, собаки загризуть тебе на смерть!
Одначе хлопець, у якого під свиткою був заєць, відповів:
– Мушу йти, раз велено.
Як тільки він з’явився на подвір’ї, пси кинулися на нього, а він випустив зайця. Собаки враз забули про хлопчину й помчали за куцохвостим. Ця гонитва відбувалася на королівському подвір’ї, і владика прийшов дізнатися, що за гвалт.
– Кого це вони ганяють?
– Того, хто біжить попереду! – вигукнув хлопець.
– А хто біжить попереду? – запитав можновладець.
– Той, по сліду якого мчать собаки,– мовив, усміхаючись, хлопчина і пішов геть із палацу своєю дорогою.