Якось прийшов до суді Бірбала селянин на ім’я Кешав, і поскаржився:
– Пане, я посадив манґове дерево, поливав його багато років, і, нарешті, цього року з’явилися плоди. Побачив те мій заздрісний сусід Пемла та й почав сваритися. Говорить, що це його дерево. Чи можете, ваша милість, розсудити нас справедливо і покарати сусіда за жадібність?
Суддя уважно вислухав селянина, потім відпустив його і наказав завтра знову прийти. Також Бірбал звелів покликати селянина Пемлу.
– Кому належить манґове дерево, що на галявині, – запитав суддя в чоловіка.
– Ваша милосте! Це дерево – моє. Сім років поливав його, доглядав, а коли з’явилися плоди, то сусід Кешав вирішив відібрати рослинку. Пане суддя, ви для нас як рідний батько, тож вирішіть спір по-справедливості.
– Добре. Тоді скажи, хто стеріг дерево?
– О, захиснику бідних! Ми разом наймали сторожа та й самі весь час наглядали за ним.
Бірбал відпустив Пемлу і покликав до себе вартового.
– Хто просив тебе наглядати за манґовим деревом?
– Найняли мене Кушав і Пемла, а хто із них господар – не знаю.
Суддя Бірбал цілісінький день не відпускав сторожа, а ввечері нарешті сказав:
– Піди до Кешава, а потім до Пемли і кожному з них скажи так: «До твого мангового дерева прийшли злодії, хочуть украсти всі плоди, біжи рятуй дерево». Але, – додав Бірбал суворо, – про нашу розмову, щоб ні пари з вуст! Скажеш, як наказано, і зразу йди додому. Для перевірки з тобою підуть ще двоє моїх людей.
Сторож з радощів від того, що його нарешті відпустили, просто ніг під собою не відчував. Бідолаху весь день трясло від страху – хто знає, що суддя збирався з ним зробити.
Тим часом Бірбал приставив до наглядача двох солдат і наказав їм потайки примічати, як сусіди реагуватимуть на звістку про злодіїв.
Спочатку всі троє пішли до Кешава, але не застали його вдома. Тож сторож покликав його дружину і сказав:
– Коли повернеться чоловік, передай йому, що до манґового дерева прийшли розбійники й хочуть обтрусити плоди.
– Гаразд, – відповіла жінка, – як тільки-но чоловік прийде, відразу розповім йому, що трапилося.
Один солдат сховався біля будинку Кешава, а інший разом зі сторожем завітав до Пемли. Того теж не було вдома, і сторож повторив ті самі слова його дружині, а потім пішов додому. Інший солдат також непомітно заховався в якомусь закутку і став чекати на Пемлу.
Невдовзі Кушав повернувся додому, і дружина повторила йому наказ сторожа.
– Що мені до того? – сердито відповів Кешав. – Хіба ж дерево моє? Я навмисно почав цю сварку, хотів розізлити Пемлу. А бігати серед ночі і встрявати в бійку якесь дерево не збираюся.
Солдат ні слова не пропустив із того, що сказав Кешав, потім непомітно вислизнув із двору й заспішив до судді Бірбала, аби розповісти йому все, що почув. Поки той біг, повернувся додому Пемла. Тільки ступив ногою на поріг, як дружина переказала йому слова сторожа. Пемла схопив зброю – й за двері. Дружина запропонувала повечеряти, але він і слухати не захотів.
– Я тут відпочиватиму, а там грабують моє добро! – розгнівано мовив чоловік. – Адже чи даремно сім років трудився й доглядав деревинку, щоб тепер віддавати все злодіям? Ні, побіжу швидше, а поїсти встигну, як прожену негідників і повернуся додому. А як пропаде моє майно, то й шматок у горло не полізе.
Пемла побіг до дерева, а другий солдат нишком вийшов зі схованки й поспішив до Бірбала. Воїни розповіли судді про все, що бачили та чули.
Наступного дня двоє ворогуючих сусідів прийшли до Бірбала, як той і наказував.
– Братці, розглянув я вашу справу і дізнався, що обоє ви – господарі того дерева, і тому рішення моє таке: зберіть з нього плоди, поділіть порівну між собою, а потім зрубайте дерево, а дрова також розділіть на двох, – мовив мудрий суддя, – а тепер ідіть і виконуйте, що наказано.
Зрадів Кешав такому велінню, а Пемла навіть з лиця змінився.
– О ваша милосте! – сказав з образою в голосі. – Хіба ж можна так чинити! Адже плоди манґо ще маленькі, зовсім незрілі, яка користь їх зривати? І для чого хочете згубити дерево? Ну, якщо вже така ваша воля – віддайте його хоча б і Кешаву, тільки не губіть манґо даремно...
Більше Пемла навіть слова не міг сказати від розпачу – так йому деревинки стало шкода.
Тоді суддя звернувся до сусідів:
– Справжній господар нізащо б не погодився загубити виплекану ним рослину.
Потім мудрий Бірбал розповів про те, що чули солдати напередодні ввечері, й усім стало зрозуміло, хто справжній власник манґового дерева.
Злого заздрісника Кешава суворо покарали, а добрий і чесний Пемла відтоді щороку збирав багатий врожай плодів. Але навіть після всього, що відбулося, чоловік не забував ділитися соковитими манґо з сусідом.