Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Лисиччина порада (узбецька казка)

Казки про:
1189

Лисиччина порада (узбецька казка) Одного разу, пасучи у степу отару, старий вівчар ліг спочити та задрімав. А прокинувшись, побачив, що поле охопила пожежа. Завернув мерщій своїх овець та й погнав геть від небезпечного місця. Оминаючи охоплений полум’ям пагорб, він раптом почув голосне сичання. Бачить: у вогні звивається велика змія. Пожалів вівчар плазунку, прив’язав до своєї палиці торбинку та простягнув у полум’я. Змія швидко заповзла в торбинку, вівчар підтягнув її до себе й випустив на землю. А та, щойно вилізши, кинулася на свого рятівника та вмить обвила його ногу, намагаючись ужалити.

Здивувався вівчар:

– Але ж я тебе від страшної смерті врятував. Невже завдаси шкоди людині, що зробила тобі добро?

Та змія не зважала на ці слова:

– Якщо від природи мене наділено жалом, то повинна жалити не роздумуючи.

– Тоді запитаймо ще в когось, нехай вирішать нашу суперечку.

Невдовзі зустріли на дорозі худющу корову.

– Мудра тварино, дай справедливу пораду та скажи-но нам: добром або злом відповідають на добро?

Корова замислилася на хвилину, а потім сказала:

– Звичайно, на добро відповідають злом. Ось послухайте мою історію: поки була молода і давала молоко тричі на день, господарі мене любили та доглядали як свою дитину. А тепер, коли постаріла та не стало молока, хазяї збираються продати мене.

– Ось, бачиш, вівчарю, навіть люди дякують злом за добро! – просичала змія. – Готуйся до смерті, зараз я тебе вжалю.

– Постривай, куди ти квапишся? Запитаємо ще в когось, – почав просити вівчар. – А тоді вже нехай буде так, як має бути.

І раптом вони побачили дерево, що стояло край дороги. То була стара-престара яблуня з обдертою корою та поламаним гіллям. Земля довкола її стовбура була всипана камінням.

– Скажи нам, яблуне, добром або злом відповідають на добро?

– Злом, – упевнено відказала деревинка. – За молодих літ на гіллі рясно родили яблука. Перехожі кидали в мене камінням, збиваючи їх, а діти ламали гілки. Бачите, що тепер зі мною сталося. Незабаром спиляють на дрова.

– Ось і яблуня те саме сказала, – прошипіла змія й намірилася вжалити свого визволителя.

Аж тут нагодилася лисичка.

– Руденька, – зупинив її вівчар, – скажи нам, чи справедливо відповідати злом на добро?

– А чого ви запитуєте?

– Та от, урятував змію від смерті, а вона хоче мене вжалити.

– Як же ти її врятував? – здивувалася лисичка.

– Простягнув торбинку та витягнув із полум’я.

Почувши таке, руденька голосно засміялася та сказала:

– Ти, мабуть, вирішив поглузувати з мене! Хіба могла б така велика змія уміститися в такій маленькій торбинці? Якщо плазунка не сховається там ще раз, не повірю вашим словам і не скажу, хто правий.

– Що ж, дивися, – похвалилася змія та заповзла знов у мішок.

А лисичка відразу порадила пастуху, щоб зав’язав торбинку та сказала:

– А тепер віднеси й укинь змію назад у вогонь.

Злякалася плазунка та й давай проситися:

– Пожалій мене, добрий чоловіче.

Стало пастуху шкода плазунку, і він випустив її на волю:

– Завжди віддячуй за добро добром і тоді отримаєш його у відповідь сторицею.

Змія, подякувавши доброму пастуху, поповзла додому, пообіцявши ніколи більше не творити зла.