Лисиччина порада (узбецька казка)


Лисиччина порада (узбецька казка) Одного разу, пасучи у степу отару, старий вівчар ліг спочити та задрімав. А прокинувшись, побачив, що поле охопила пожежа. Завернув мерщій своїх овець та й погнав геть від небезпечного місця. Оминаючи охоплений полум’ям пагорб, він раптом почув голосне сичання. Бачить: у вогні звивається велика змія. Пожалів вівчар плазунку, прив’язав до своєї палиці торбинку та простягнув у полум’я. Змія швидко заповзла в торбинку, вівчар підтягнув її до себе й випустив на землю. А та, щойно вилізши, кинулася на свого рятівника та вмить обвила його ногу, намагаючись ужалити.

Здивувався вівчар:

– Але ж я тебе від страшної смерті врятував. Невже завдаси шкоди людині, що зробила тобі добро?

Та змія не зважала на ці слова:

– Якщо від природи мене наділено жалом, то повинна жалити не роздумуючи.

– Тоді запитаймо ще в когось, нехай вирішать нашу суперечку.

Невдовзі зустріли на дорозі худющу корову.

– Мудра тварино, дай справедливу пораду та скажи-но нам: добром або злом відповідають на добро?

Корова замислилася на хвилину, а потім сказала:

– Звичайно, на добро відповідають злом. Ось послухайте мою історію: поки була молода і давала молоко тричі на день, господарі мене любили та доглядали як свою дитину. А тепер, коли постаріла та не стало молока, хазяї збираються продати мене.

– Ось, бачиш, вівчарю, навіть люди дякують злом за добро! – просичала змія. – Готуйся до смерті, зараз я тебе вжалю.

– Постривай, куди ти квапишся? Запитаємо ще в когось, – почав просити вівчар. – А тоді вже нехай буде так, як має бути.

І раптом вони побачили дерево, що стояло край дороги. То була стара-престара яблуня з обдертою корою та поламаним гіллям. Земля довкола її стовбура була всипана камінням.

– Скажи нам, яблуне, добром або злом відповідають на добро?

– Злом, – упевнено відказала деревинка. – За молодих літ на гіллі рясно родили яблука. Перехожі кидали в мене камінням, збиваючи їх, а діти ламали гілки. Бачите, що тепер зі мною сталося. Незабаром спиляють на дрова.

– Ось і яблуня те саме сказала, – прошипіла змія й намірилася вжалити свого визволителя.

Аж тут нагодилася лисичка.

– Руденька, – зупинив її вівчар, – скажи нам, чи справедливо відповідати злом на добро?

– А чого ви запитуєте?

– Та от, урятував змію від смерті, а вона хоче мене вжалити.

– Як же ти її врятував? – здивувалася лисичка.

– Простягнув торбинку та витягнув із полум’я.

Почувши таке, руденька голосно засміялася та сказала:

– Ти, мабуть, вирішив поглузувати з мене! Хіба могла б така велика змія уміститися в такій маленькій торбинці? Якщо плазунка не сховається там ще раз, не повірю вашим словам і не скажу, хто правий.

– Що ж, дивися, – похвалилася змія та заповзла знов у мішок.

А лисичка відразу порадила пастуху, щоб зав’язав торбинку та сказала:

– А тепер віднеси й укинь змію назад у вогонь.

Злякалася плазунка та й давай проситися:

– Пожалій мене, добрий чоловіче.

Стало пастуху шкода плазунку, і він випустив її на волю:

– Завжди віддячуй за добро добром і тоді отримаєш його у відповідь сторицею.

Змія, подякувавши доброму пастуху, поповзла додому, пообіцявши ніколи більше не творити зла.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)