Тато не спить. І Захар не спить. Ніч пізня. На небі зірки, і вікна будинків ніде не світяться.
Лише в будинку навпроти блимає світло в одному вікні. Цей будинок нагадує Захарові маяк.
Захар дивиться на квадратики вікон. Міркує, як спить його друг Лев поверхом нижче.
Мабуть, Лев обіймає кота Бублика. І кіт йому муркоче цілу ніч. Чи кіт спить у ногах, як кицька Захарової бабусі? Чи, може, на грудях, як у його тітки?
Захар уявляє, як спить мама. Нога звішена з ліжка, одна рука під подушкою. Мама наче ховає сюрприз для Захара. Звісно, Захар не проти. Сюрпризи він любить.
Захар не буде спати, бо тато не спить. У тата багато роботи. Він розклав на столі папір і малює проект сучасних висоток. Їх будуватимуть цілий рік.
Це новий район.
Захар уявляє, як у всіх будинках вмикатиметься й гаснутиме світло. Вони будуть як маяки. Го-го! Захар хоче розказати про це татові. Йому сподобається. Однак тато працює.
Захар дістає ліхтарик, знімає зі стіни схему маяка. Схему намалював тато, коли вони їздили на Київське водосховище під Вишгород.
Маяк побудовано так, щоб кораблі допливли куди треба. Бо на Київському морі бувають шторми.
Захар водить пальцем лініями схеми. Особливо йому подобається світлова камера й оптичний прилад. Клацаючи кнопкою ліхтарика, Захар уявляє, як блимає маяк.
– Ти не спиш? – заходить у кімнату тато.
– І ти не спиш, – Захар складає малюнок.
– Але я так хочу спати... – тато позіхає на весь рот.
– Можна? – не дочекавшись відповіді, тато пірнає під ковдру. Захар вимикає ліхтарика. – Усе, добраніч, малий, – тато міцно обіймає Захара. – Спимо.
Захар прислухається до татового дихання. Засинає? Ще б кілька слів.
– Тату, – Захар легенько торкається татового плеча, – я не можу заснути. Але не кажи рахувати баранців.
– Що? Баранці, ні-і-і, – татів голос сонний. – Давай рахувати... у-у... маяки.
– Маяки? Ну добре. Один маяк, два... Три... Чотири... – бурмоче Захар. – Тату, ти чуєш?
– Трохи.
– П’ятий маяк, шостий... Тату?
– Чую тебе, сину, – сопе тато.
Коли Захар налічує сто маяків, тато вже міцно спить, аж підхропує..
Захарові повіки поволі важчають, сон підкрадається все ближче.
– Сто маяків, – шепоче Захар.
І помічає, як гасне світло у вікні будинку навпроти.
– І сто перший згас.
Нічого, що тато заснув раніше, ніж Захар дорахував.
Завтра знову буде пізня ніч. І зірки на небі. Десь блиматиме світло ста одного маяка. І може, Захар із татом нарахують їх більше. Набагато більше...