Жила була одна дівчинка в селі Ковалівка. Звали дівчину Аля. Вона була простішою за всіх сільських дітей. Такою простою вона була тому, що у неї була бідна сім’я – мама цілими днями на городі поралася, а тато в кузні працював. Як і в усіх дітей, у дівчинки був талант, але талант непростий. Аля вміла зі шматочка деревини витесати надзвичайну дерев’яну ляльку. Ляльки у неї виходили просто чудові. Дівчинка могла б на цьому заробити чималі гроші, але в цьому селі майже кожна дитина вміла виготовляти якісь красиві дерев’яні іграшки.
Одного разу до Аліних сусідів приїхала пані по жито. Пані купила жита і тільки-но хотіла сісти в свою карету, аж раптом підвела погляд на Алін будиночок. Там на підвіконні вона побачила прекрасні ляльки, які виготовила дівчинка. Пані вельми здивувалася і запитала:
– А хто господар цього будинку?
– Ми господарі, – промовила мама Алі.
Пані підійшла до них та сказала:
– А хто зробив ці ляльки чи, може, ви їх купили?
– Це я їх зробила, – тихо мовила дівчинка.
– А як тебе звати? – спитала пані.
– Аля, – відповіла дівчинка.
– Алечко, чи не хотіла б ти майструвати ляльки у великому місті?
– Мені треба порадитись з батьками,– сказала Аля.
Ввечері вся сім’я порадилась та вирішила – Аля їде у велике місто.
Назавтра по Алю приїхала пані, дівчинка сіла з нею у карету і вирушила в місто. Їдуть вона, аж раптом на дорозі Аля побачила маленьке зайченя. Воно було таким милим та трохи сумним, що дівчинці стало шкода його. Аля попросила зупинити карету, підбігла до зайчика та взяла його з собою в дорогу. Їдуть вони далі, аж побачила Аля вдалині замок, біля якого карета й зупинилася.
– Ось ми й приїхали, – мовила пані.
Аля вийшла із своїм другом зайчиком та попрямувала до замку. Зайшовши в замок, дівчинка побачила короля на троні. Король сказав:
– Добридень, це ти та дівчинка, що робить дерев’яні ляльки?
– Так, я, – сказала Аля.
Протягом двох місяців дівчинка робила гарні ляльки та продавала їх людям. Та одного вечора Аля зрозуміла, що дуже сумує за домом та рідними. Вона підійшла до короля попросила його відпустити додому. Король зрозумів її та відпустив. Від тоді до Алі приїздять пани по ляльки.
Так Аля зрозуміла, що ніякі гроші не будуть милішими за рідний дім.
Сав'як Ольга, 10 років, м. Івано-Франківськ