FacebookInstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Голубів дарунок (індійська казка)

Казки про:
2136

Голубів дарунок (індійська казка) Край невеличкого села жив собі чоловік на ім’я Кіжаван. Був він дуже бідний, не мав ніякої рідні. Та Кіжаван не журився, бо серед звірів і птахів у лісі було в нього багато друзів. Хіба журиться той, у кого багато друзів?

Кіжаван добре розумів мову звірів та птахів. Зустріне, було, когось із лісових мешканців, поговорить – і вже йому легше на душі. А птахи, вгледівши Кіжавана, вітали його радісним щебетом.

Жив селянин у невеличкій хатині. Якось він дуже зголоднів, а вдома їсти нічого не було. Взяв Кіжаван палицю та и пішов до лісу. Довго він там блукав, але додому повернувся ні з чим.

І раптом Кіжаван почув:

– Допоможи мені! Допоможи!

Оглянувся селянин і побачив край дороги голуба.

– Я не можу злетіти, врятуй мене! – благає голуб.

Кіжаванові стало шкоди нещасного птаха. Він підняв його, обтрусив, пригорнув до себе та й пішов далі.

Вдома Кіжаван поклав голуба на постіль і сказав:

– Житимеш у мене, поки видужаєш. Я тебе не скривджу, не бійся. Шкода тільки, що нічим тебе нагодувати. В моїй комірчині порожньо...

– Не сумуй,– втішив Кіжавана голуб.– У лісі росте велике дерево манго. А в його дуплі лежить рис. Піди й візьми той рис.

Кіжаван подався до лісу. Ішов він, ішов, але дерева манго не видно та й не видно.

Стомився Кіжаван, сів перепочити. Коли дивиться – а манго стоїть просто перед ним! Зазирнув селянин у дупло – там і справді лежить трохи рису. А навкруги сяють діаманти й самоцвіти. Та Кіжавапові було до них байдуже. Нащо селянинові коштовності, коли їсти нічого?..

Взяв Кіжаваи рис та й подався додому. Підходить до хатини – а на порозі сидить ще один голуб. Тільки-но Кіжяван прочинив двері, як голуб влетів у хатину й сів біля свого хворого товариша. Птахи радісно затуркотіли. Селянин висипав перед ними рис, і голуби заходилися дружно його клювати. А Кіжаван сів край ліжка й милувався ними.

Голуби склювали весь рис. А тоді другий голуб спитав селянина:

– Чого ж ти собі не залишив рису?

– Його й так було мало,– відповів Кіжаван.– Добре, що ви наїлися, а я потерплю, вже звик.

Голуб нічого не сказав, змахнув крилами й випурхнув у вікно. Незабаром він прилетів назад і поклав селянинові на долоню золотий перстень.

– Носи цей перстень на пальці,– сказав голуб,– Поки його носитимеш, матимеш усе, що забажаєш.

– Спасибі тобі, добрий пташе,– подякував Кіжаван.– Багато мені не треба – лише трохи хліба та молока.

Тільки-но він це мовив, на столі з’явилася чашка я молоком і окраєць свіжого запашного хліба. Кіжаван випив молоко, з'їв хліб, а рештки покришив голубам.

Відтоді селянин живе щасливо. Все, що йому треба, дає перстень – голубів дарунок.