Голубів дарунок (індійська казка)


Голубів дарунок (індійська казка) Край невеличкого села жив собі чоловік на ім’я Кіжаван. Був він дуже бідний, не мав ніякої рідні. Та Кіжаван не журився, бо серед звірів і птахів у лісі було в нього багато друзів. Хіба журиться той, у кого багато друзів?

Кіжаван добре розумів мову звірів та птахів. Зустріне, було, когось із лісових мешканців, поговорить – і вже йому легше на душі. А птахи, вгледівши Кіжавана, вітали його радісним щебетом.

Жив селянин у невеличкій хатині. Якось він дуже зголоднів, а вдома їсти нічого не було. Взяв Кіжаван палицю та и пішов до лісу. Довго він там блукав, але додому повернувся ні з чим.

І раптом Кіжаван почув:

– Допоможи мені! Допоможи!

Оглянувся селянин і побачив край дороги голуба.

– Я не можу злетіти, врятуй мене! – благає голуб.

Кіжаванові стало шкоди нещасного птаха. Він підняв його, обтрусив, пригорнув до себе та й пішов далі.

Вдома Кіжаван поклав голуба на постіль і сказав:

– Житимеш у мене, поки видужаєш. Я тебе не скривджу, не бійся. Шкода тільки, що нічим тебе нагодувати. В моїй комірчині порожньо...

– Не сумуй,– втішив Кіжавана голуб.– У лісі росте велике дерево манго. А в його дуплі лежить рис. Піди й візьми той рис.

Кіжаван подався до лісу. Ішов він, ішов, але дерева манго не видно та й не видно.

Стомився Кіжаван, сів перепочити. Коли дивиться – а манго стоїть просто перед ним! Зазирнув селянин у дупло – там і справді лежить трохи рису. А навкруги сяють діаманти й самоцвіти. Та Кіжавапові було до них байдуже. Нащо селянинові коштовності, коли їсти нічого?..

Взяв Кіжаваи рис та й подався додому. Підходить до хатини – а на порозі сидить ще один голуб. Тільки-но Кіжяван прочинив двері, як голуб влетів у хатину й сів біля свого хворого товариша. Птахи радісно затуркотіли. Селянин висипав перед ними рис, і голуби заходилися дружно його клювати. А Кіжаван сів край ліжка й милувався ними.

Голуби склювали весь рис. А тоді другий голуб спитав селянина:

– Чого ж ти собі не залишив рису?

– Його й так було мало,– відповів Кіжаван.– Добре, що ви наїлися, а я потерплю, вже звик.

Голуб нічого не сказав, змахнув крилами й випурхнув у вікно. Незабаром він прилетів назад і поклав селянинові на долоню золотий перстень.

– Носи цей перстень на пальці,– сказав голуб,– Поки його носитимеш, матимеш усе, що забажаєш.

– Спасибі тобі, добрий пташе,– подякував Кіжаван.– Багато мені не треба – лише трохи хліба та молока.

Тільки-но він це мовив, на столі з’явилася чашка я молоком і окраєць свіжого запашного хліба. Кіжаван випив молоко, з'їв хліб, а рештки покришив голубам.

Відтоді селянин живе щасливо. Все, що йому треба, дає перстень – голубів дарунок.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)