Казка про шевця віника, смерть, золотий перстень і долю (Лірник Сашко)

***
Переглянуто: 659Відгуки: 0
КазкиКазки українських авторівКазки лірника Сашка

Казка про шевця віника, смерть, золотий перстень і долю (Лірник Сашко)  Жив-був у нашому селі Сабадаші недалеко від Бузівки, через річку від Зеленого Рогу якраз навпроти хати кривої Ганьки, через межу від попа бідний чоловік Тимухтей. Всього багатства у нього було – коник, корова та руки роботящі. Жив він собі з жінкою, любив її, а тут Бог послав йому дитину – сина.

  Покликав Тимухтей повитуху. А та, як ішла до них у хату, то заглянула знадвору у віконечко. А як подивитись у вікно, коли дитина народжується, то можна побачити долю цієї дитини. От прийняла повитуха немовля, скупала його, а від грошей відмовилась. Тільки сказала:

  – Нічого мені не платіть, а лиш покличте мене на весілля, коли цей хлопчик женитись буде. Хай яка я стара, немічна буду, а все одно покличте.

  Поніс Тимухтей сина до попа хрестити. А перед тим був з попом за межу посварився, то піп вирішив Тимухтею відомстити і назвав хлопця Віником. А, кажуть, як назвеш людину, так вона і проживе. Хоча батьки кликали хлопця Веніаміном, а як був Віником, то і жив Віником. Перший штукар і жартун був на селі – щось як вигадає, як устругне, то хоч стій, хоч падай. Буває, сусіда їде з поля – сіно везе, то Віник і кричить з-за тину:

  – Дядьку Йване! У вас он колеса крутяться!

  Той і стає подивитися, що там крутиться, а Віник сміється, аж качається.

  Або хтось спішить на ярмарок, то Віник біжить за ним вулицею та гукає:

  – Ой, дядьку, стійте! Ой, стійте ж!

  – А чого тобі? – спиняє той коней.

  – Та ось у вашого воза дишель довгий. То я біжу, щоб об ваш дишель почухатись.

  – А чухала б тебе лиха година, як я поспішаю, а ти мене задурно спиняєш!

  Що вже батько Вінику не робив, що вже не сварив, що вже не бив – усе йому смішки та жарти. Вирішив батько віддати хлопця в науку – щоб якогось ремесла навчився. Віддав до коваля – Віник втік, до стельмаха, до кушніра – відусіль Віник втікав. От тільки від шевця не втік. Буду – каже – шевцем, бо ж відомо, що шевці – люди веселі, і в чоботях їхніх люди краще танцюють, як босі.

  Вивчився Віник, почав людям чоботи шити, та все жартуючи. Але швець з нього був такий собі, бо біда одна не ходить. Жарти жартами, але ще й пити почав! А що пив він не часто, але багато, і то лише сім днів на тиждень, толку з його роботи було мало. Збудував йому батько хату на одділі скраю села. Так він і жив собі сам.

  Якось однієї осені була сильна гроза. Грім, блискавка, вітер листя обриває, дощ в шибку тарабанить. Сидить собі Віник при каганці, грубку топить, зі старої шкіри постоли морщить. Коли це раптом у двері стукає хтось. Відчиняє Віник – на порозі бабця стоїть, чорною хусточкою запнута – мокра як хлющ.

  Віник і тут пожартував: „Ого, бабцю, то хіба ж годиться під дощем купатися восени? Літом купайтесь”. А проте завів бабуню в хату, до грубки посадив, дав рушничка витертись.

  – То що, бабуню, може, горілочки вип’єте трошечки, щоб зігрітися? – питає Віник.

  – Вип’ю! – каже бабуся.

  Налив Віник чарочку старенькій, оселедця закусити знайшов, цибульки, далі сам з нею ще випив. А знаєте, яка в шевців горілка? Так отож…

  Бабуня горілочки хильнула, зігрілася розімліла коло вогню, а далі ну співати й танцювати:

  Ой чук шкарбундрав –

  Козак з дівки перстень зняв!

  Натанцювалася, наспівалася, сіла спочити, та й каже:

  – Знаєш, хлопче, кого ти пригрів, нагодував та напоїв? Я – Смерть твоя! Але що ти такий веселий і гостинний хазяїн, то дам я тобі відстрочку – живи. Але прийду по тебе, коли ти женитись будеш.

  Віник хоч і злякався, але ж тут-таки і придумав штуку.

  – А що, пані Смерть, невже таки від тебе і сховатися не можна? А якщо я всі двері-вікна зачиню і в скриню сховаюсь, то невже ти до мене доберешся?

  – А доберуся! – засміялася Смерть – Я у будь-яку шпаринку пролізу.

  – Ану покажи!

  – Ну, куди пробратися? – питає Смерть.

  – Та хоч би у цю пляшку з під горілки! – А горілку вони вже давно вицмулили – пляшка порожня стоїть.

  Смерть тоді скочила на стіл і зробилася така довга довга і тонка-тонка, як мотузка, та й давай у пляшку сотатися. і скрутилася на дні у кільце. А Віник схопив пляшку, качаном заткнув, шкірою замотав, дратвою обв’язав, смолою засмолив, та так міцно, що Смерть і не вилізе. Побіг та й у хаті пустій під припічком закопав.

  Після того Віник пити горілку кинув, за роботу гарно взявся, і справи у нього на краще пішли. Став він чоботи найкращі в усій окрузі шити. Навіть сам пан Потоцький у нього чоботи замовляв. Правда, платити за них не платив, а так забирав. А що ж: панське діло таке – людську працю забрати, а грошей не дати. Зажив Віник добре, забагатів.

  А в цей час на світі білому ніхто не вмирає. Навіть старі і немічні – ті, хто на себе смерті просить-благає, – вмерти не можуть. Пропала смерть на землі.

  Пора вже Вінику й женитися. Висватали йому дівчину – Галею звали. От уже рихтується весілля, смажать, шкварять, шишки печуть.

  Коли це через село їде панок конем. Під’їхав до тину та й попросив водички напитись – Галя йому й винесла. Напився він та й питає: „Чиє це весілля має бути?”. Галя каже: „Моє!”

  – Ой, яка ж ти дівчина добра, та й невістка гарна будеш! А чи маєш персня золотого до вінчання?

  – Ні, не маю.

  – За те що ти така добра до мне, я тобі відкрию одну таємницю, – каже панок, – Отам скраю села у пустій хаті під припічком скарб закопаний. Відкопай, то й знайдеш перстень собі.

  Сказав та й поїхав.

  А не просто панок був, а помічник Смерті.

  Назавтра поїхав Віник на базар у Жашків, а Галя побігла – відкопала пляшку, дратву розв’язала, шкіру розгорнула, а в пляшці перстень золотий, аж міниться!

  Розбила Галя пляшку, перстень добула, на пальця вдягла.

  От уже сидять гості за столом, гуляють, молодих вітають. Аж тут і бабця-повитуха іде – покликали її, не забули. Прийшла вона, сюди-туди по господі – і наказала щоб криницю у садочку шкірою затягнули і гвіздками забили.

  Гуляє весілля в селі, на пальці у молодої перстень виблискує… Добре всім, а Віник світом нудить, все йому на місці не сидиться, все хочеться з тої кринички води попити, ні пиво, ні вино йому не йде – та вода йому солодшою від меду здається.

  Не втерпів Віник, одвихнувся якось, побіг до кринички, а там після дощу шкіра набрякла, прогнулася, і в ямці трошки води зібралося. Нахилився Віник до тієї калюжки, сьорбнув раз, другий, та й захлинувся.

  Надбігли люди, Галя плаче, бабуня-повитуха руки ламає і приказує:

  – А я ж бачила, що він на весіллі в криниці утопиться, уже ж і шкірою забили, та, видно, від долі не втечеш.

  Аж раптом Віник як засміється, як зарегоче, як закашляється, так з нього та вся вода і вилетіла. А він сидить у калюжі, утирається та й, сміючись, каже: – Ото я вже зовсім із життям попрощався, та згадав, що пану Потоцькому не встиг одного чобота дошити, то як же він, бідний, в одному чоботі без халяви ходити буде?

  От така доля на світі буває. Хто живе весело, той і у вогні не горить, і у воді не тоне!

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)