Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Наречена купина (українська народна казка)

Казки про:
1219

Наречена купина (українська народна казка)В одному селі жили три брати. Два були розумні, а третій – дурний. Задумали вони оженитися. Старші брати сподобали собі багацьких дівок, послали старостів, і весілля скоро загуділи на ціле село.

Дурень три роки заловляв до багатих і бідних, але кожна дівчина відверталася. Казали, що у нього в голові сім днів не метено.

Зажурився парубок, ходить, як сновида. Одного дня сів собі на пень і похилив голову ще нижче. Несподівано хтось заговорив:

– Чим гризешся, легіню?

– Своєю бідою,– відповів нещасник.– А хто мене питає?

– Що, ти недовиджаєш? Я, ади, купина.

– Хіба купина вміє говорити?

– Інші не вміють, а я вмію.

Довго кліпав очима, доки знайшов її в болоті. Підійшов, нахилився. А вона спитала:

– Яка в тебе біда?

– Така, що я хочу оженитися, а дівки подуріли – кожна дає мені гарбуза ще й на мене показує пальцем. Кажуть, що я вдарений порожньою торбою.

– Не вір, легіню. Ти розумніший від них,– мовила купина.– Я піду за тебе, хочеш?

– Ти-и? І ти смієшся?

– Будеш мене слухати, то ніхто не буде сміятися з тебе.

Тоді парубок каже:

– Я ніц не маю проти, купинко. Скажи, що робити?

– Принеси рискаль, обкопай мене з усіх боків і загорни у вишиваний рушник. Відтак мене понеси до своєї хати. Як прийдемо до шлюбу, то не забудь ударити мною три рази об землю.

– Файно, моя купинко!

Дурень побіг додому. Вернувся з рискалем і вишиваним рушником. Обкопав купину, вибрав її із землі й загорнув до рушника. Відтак поніс до своєї хати, почав готувати весілля.

А люди ще більше збиткувалися з дурного, як почули, що бере за жінку звичайну купину, яка виросла в болоті. Та він був веселий і відповідав:

– Легінь не ожениться, доки його не оббреше все село!

Най собі говорять...

У неділю гості прийшли на весілля. Дурень узяв вишиваний рушник, поклав на купину барвінковий вінок і крикнув:

– Рубай, музико, марша, бо я йду до шлюбу.

Музики заграли, і дурень вирушив до церкви. Став перед вівтарем і – геп купиною об землю. Половина болота обсипалася з неї. Геп другий раз – стала ще чистішою. Як гепнув третій раз – із купини вийшла дівчина, як сонечко. А дурень коло неї зробився такий файний, як молодий принц.

Вони повінчалися і пішли додому. Відгуляли весілля й жили собі, як люди. Може, й тепер ще живуть, як не повмирали.