У матері був трирічний син. Дуже любила вона єдину дитину. Що не захочеться синочкові, мама зразу ж кидається виконувати його бажання.
Побачив син троянду за вікном, питає:
– Що це таке?
– Квітка троянди, – відповідає мати.
– Хочу квітку троянди, – вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає.
Мати йде, зрізає квітку й приносить синові. Потримав хлопчик троянду в руках, зім'яв пелюстки й кинув на підлогу.
Побачив син на паркані горобця, питає:
– Хто це такий?
– Горобець, – відповідає мати.
– Хочу горобця, – вимагає хлопчик. Пішла мати до сусідських дітей, просить:
– Спіймайте горобця, куплю вам цукерок.
Упіймали діти горобця, одержали цукерок. Принесла мати пташку. Взяв хлопчик горобця, почав гратися, придавив його за шийку, пискнув горобчик і замовк. Кинув син матері мертву пташку.
Почув син, як хтось грає за вікном на сопілці. Сподобалась йому гра, питає він у матері:
– Що це таке?
– Це пастух грає пісню на сопілці.
– Хочу пісню, хочу пісню, вона така красива! – зажадав хлопчик.
Пішла мати до пастуха, просить:
– Йди, пастуше, до мого хлопчика любимого, хоче він, щоб йому належала ця прекрасна пісня.
– Ні, – відповідає пастух.– Пісня – це краса. Не може один володіти нею. Пісня потрібна всім.
Ні з чим прийшла мати до сина, переказала йому слова пастуха. І син зненавидів красу, перестав любити й розуміти прекрасне.