Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Вигнана мати (арабська казка)

Казки про:
2718

Вигнана мати - арабська народна казка

Жила собі колись жінка-вдовиця, і був у неї син, а в сусідки – дуже гарна донька. Щодня мати казала синові :

– Я хочу, щоб ти одружився!

Але він щоразу відповідав:

– Ні, матусю! Бо тобі ж самій буде гірше, коли я женюся!

Та врешті-решт мати умовила сина, і він одружився. Пожила у них молода дружина місяців зо два та й заявила чоловікові:

– Або я, або твоя мати – вибирай одне з двох. Разом з нею я не хочу жити!

Чоловік довго не погоджувався, але нарешті сказав дружині:

– Приготуй на дорогу харчів: поклади трохи інжиру, меду, родзинок та й ще чого-небудь.

Але жінка зробила по-своєму: поклала в торбу замість інжиру – верблюжого кизяку, замість родзинок – козячих бурубяшків, замість хліба – коров'яки. Не їжу, бачте дала свекрусі, а послід різних тварин. Що ж, на все Божа воля!

Узяв син матір собі на спину, відніс на розпуття і сказав їй:

– Матусю моя, нехай Бог буде твоїм супутником! Він не дозволить нікому тебе скривдити й не залишить самотньою!

Непомітно пройманули зима й літо, наче шлюбний день нареченої.

Та якось прийшли до скривдженої бабусі зима й літо в подобі двох юнаків.

– Мир тобі, добра наша бабусенько! – привіталися.

Вона відповіла на це:

– Моє вам шанування, дорогі дітки!

– Чи не знайдеться в тебе, матінко, ковток водиці? – спитали юнаки.

– Синочки мої,– мовила бабуся,– чого, чого, а води вам дам. Вода буде для вас, як цілющий напій.

– Дай Боже, щоб такою вона й була для тебе,– відповіли хлопці.– А чи не почастуєш ти нас ще й хлібом?

– Почастую, дітки мої, паляницею,– мовила стара.

– Нехай допоможе тобі Бог, щоб завжди був у тебе хліб!

Тут де не взялося у бабусі багато всякої їжі.

Попоївши, хлопці звернулися до старенької ще й з таким проханням.

– Скажи нам, що краще – літо чи зима? Подумавши, вона відповіла:

– Нехай Бог благословляє і зиму, й літо!

Задоволені цією відповіддю, юнаки сказали:

– Щира в тебе мова! А віднині, хай-но ти вимовиш будь-яке слово, з уст твоїх посиплеться золото!

Сказавши це, хлопці пішли собі геть.

Невдовзі надумався провідати свою матір син.

Прийшов та й питає:

– Як поживаєш, матінко?

А вона тихенько мовить:

– Нехай Бог благословить тебе й дітей твоїх!

Як промовила – з уст її старечих посипалося золото. Недовго й розмовляли мати з сином, а земля довкола них геть укрилася золотом.

Син подивувався: що за чари? – й забрав матір додому. І вдома також, коли вона вимовляла якесь слово, з її вуст сипалося золото.

Побачивши таке диво, запалала заздрощами теща, матір синової дружини, й почала вимагати, щоб зять узяв і її на плечі та відніс, куди й свою матір носив.

Налаштувавши матір у дорогу, дочка наклала їй повну торбину найсмачнішої їжі. З цим і вирядила її.

Непомітно минуло літо, а за ним – зима. Коли це в подобі двох юнаків літо й зима прийшли до старої. Попросили в неї їжі, але почули у відповідь саму лише лайку та прокльони. Попросили води – і почули таке:

– Води в мене немає, а є сама сеча!

На це юнаки сказали:

– Нехай буде так!

І відразу ж вода у неї перетворилася на сечу. А коли гості попросили хліба, стара збрехала, що має самі кізяки.

– Нехай буде так! – мовили хлопці, і враз уся смачна їжа, що була в її торбі, перетворилася на кізяки. А насамкінець хлопці побажали їй:

– Нехай кожне твоє слово смердить!

І щоразу, як хотілося їй їсти чи пити, нечемна баба знаходила в торбі кізяки або сечу.

І ну клясти затя:

– Нехай Бог скарає тебе своїм гнівом!

І ті її прокльони жахливо смерділи.

Невдовзі прийшла її дочка й забрала стару додому. Відтоді вона стала посміховищем для людей.

А перед зятевою матір’ю шанобливо схилялися слуги,і щоразу, як тільки вимовляла вона хоч слово, з її уст котилося золото.