Казка про німу царівну (українська народна казка)

***
Переглянуто: 396Відгуки: 0
КазкиУкраїнські народні казки

Казка про німу царівну (українська народна казка) Жив в одному селі бідний чоловік. І було в нього не багато, не мало – дванадцятеро дітей, ще й тринадцята народилася. Коли народилася, треба було охрестити. Сходив чоловік усе село, та кума так і не знайшов: було в селі дванадцять хат, і в усіх він мав уже кумів.

До сусіднього села було далеко. Та все-таки чоловік взяв дитину на руки й пустився в дорогу. Застала їх ніч.

Чує вночі десь поблизу стук. Не довго думав, взяв дитину й пішов на той стук. Бачить край дороги хату. Заглянув у вікно, а там стара баба довбнею б'є то по одній, то по другій стіні.

Заходить чоловік до хати:

– Добрий вечір, кумо!

– І тобі доброго здоров'я, куме!

– Я приніс дитину охрестити!

– Коли хочеш, аби я була за куму, мусиш залишити хресницю у мене. За це я зроблю тебе багатим.

Подумав, подумав чоловік, поміркував, що в нього й так дітей багато, і погодився.

– Ну, тепер іди додому!– каже йому кума.

До ранку добрався вже додому, а там його жінка зустрічає:

– Готуй, чоловіче, столи для гостей! У коморі в нас є все, що треба. Я буду пекти й варити, а ти йди клич кумів на гостину!

Побіг чоловік кликати кумів на гостину. А куми сміються з нього, бо знають, який він бідний.

Та бідний каже кумам:

– Не ваше діло, кумове, звідки у мене все взялося. Ви лише приходьте!

Похрестили доньку Марією, принесла її кума із церкви. Почалася гостина. Наїлися кумове досита, напилися до оп'яніння. Дивуються, звідки в бідняка стільки всього взялося?

Погостилися, і став бідний чоловік проводити куму додому. Вона й каже на прощання:

– Коли дитині буде дванадцять днів, принеси її на те місце, де ти мене зустрів. Я дам тобі все, що пообіцяла. Дам ще й таке дзеркало, в якому ти завжди будеш свою доньку видіти: що вона робить, де вона живе.

З тим і пішла собі.

Настав дванадцятий день. Узяв бідняк дитину й пішов до куми. А на тому місці, де раніше була хата,– великий кущ, а під кущем кума сидить. Передав чоловік дитину кумі, а вона подала йому дзеркало. На прощання сказала:

– Від цього часу ти будеш лікарем... Тебе будуть кликати до себе великі пани. Я зроблюся для інших невидимою. Коли буду стояти коло ніг хворого – можеш йому допомагати – вилікуєш. Коли побачиш мене коло голови хворого – лікувати не пробуй. Тепер іди додому. Та поки не пройдеш півверсти, не оглядайся.

А чоловік не витримав, оглянувся і бачить: на місці, де сиділа кума, з'явилося полум'я, а кума разом з дитиною зникли в ньому.

Перелякався чоловік. Дивиться у дзеркало, бачить: його дочка в прекрасному палаці. А навколо палацу – загорода, квітники, яких ніде не побачиш. А в самому палаці стільки кімнат, скільки днів у році. Кожна кімната має своє призначення, і на дверях написано, що вона може дати людині. На одних написано: «Мені треба взуття». Бідняк, не довго думаючи, сказав:

– Мені треба стільки й стільки пар топанок! Раптом перед ним появилася ціла купа взуття.

На других дверях написано: «Мені треба одяг». Випросив чоловік і одяг – собі й дітям...

Коли донька підросла, почала ходити по кімнатах, роздивлятися. Хресна їй і каже:

– Якщо мене послухаєш, цей палац і загорода твоїми будуть. Якщо не послухаєш, знищу тебе, і твого нянька...

А тим часом батько дівчини лікував багатих панів, і вони за це добре йому платили – вже розбагатів.

А дівчина росте. Минуло їй шістнадцять років. До одинадцятої години весь час бувала з хресною, а потім баба кудись зникала. Дівчина зацікавилась, куди зникає жінка.

Дівчина побувала вже у всіх кімнатах, крім одної, в котру баба заборонила їй заходити. Дівчина й подумала: «Певно, вона там щось ховає від мене. Загляну, побачу».

Як тільки минула одинадцята година, хресна зникла, а дівчина – бігом до тієї кімнати. Бачить: двері в кімнату трішечки відчинені. Заглянула – а серед кімнати велика бочка крові, а в тій бочці бабуся купається. Вона вся червона, тільки зуби біліють.

Страшенно перелякалася дівчина й зрозуміла, що вона вчинила великий гріх. Швиденько побігла до тієї кімнати, з якої можна було покликати попів, і стала просити, аби дванадцять попів взяли з неї клятву, що вона нікому не видасть того, що бачила в кімнаті.

О дванадцятій годині дівчина дивиться на двір, а там баба тріски збирає. Питає дівчину:

– Маріє, що ти бачила в тій кімнаті?

– Я, бабко, нічого не бачила, бо я там не була.

– Ще двічі тебе запитаю. Не скажеш – поведу тебе в пусті гори звірам на поживу, а твій нянько знову стане таким бідняком, яким був.

– Я там не була й нічого не виділа!

Сказала дівчина ці слова і втретє. Вхопила тоді баба дівчину на плечі, знялася у повітря й полетіла з нею понад високими полонинами, понад густими лісами. Опустилася в хащі на поляну, зняла з дівчини одяг і залишила її голу.

– Ні з ким, окрім мене, ти не повинна говорити!– наказала баба на прощання й зникла.

Дівчина залишилася одна. Заніміла. Знайшла собі домівку в дуплавому буці, живилася корінцями, травою і дикими ягодами.

Одного разу зібрався царевич з міністрами на полювання. Приїхали вони в ліс і зупинилися на отій полянці обідати. А пес щось завітрив і загавкав.

Царський син каже міністрові:

– Відріж псові хліба й м'яса.

Міністр відрізав шмат м'яса і хліба й кинув псові. Пес узяв харчі й поніс до дупла, де жила дівчина. Повернувся і знову жалісно дивиться, наче їсти просить.

– Чому це так жалісно пес дивиться?– питає царевич і знову велів дати йому хліба й м'яса. Пес відніс хліб і м'ясо до дупла. Так було і втретє. На цей раз царевич пішов слідом за псом, знайшов у дуплі дівчину, та таку гарну, якої ніколи не зустрічав. Питає він дівчину:

– Хто ти й чия будеш?

Дівчина мовчала. Царевич здогадався, що вона німа. Повернувся до міністрів і наказав їм привезти з царського двору дівоче плаття і попросив нікому нічого не казати.

Привезли міністри одяг. Спершу дівчина дуже налякалася, потім заспокоїлася. Коли стемніло так, щоб ніхто не бачив, завезли її в царські палати. Поселив царевич дівчину в кімнаті, до якої, крім нього, ніхто не заходив.

Часто він до тієї кімнати заходив, милувався гарною дівчиною, далі почав жити з нею. Коли приховувати цього далі не можна було, царевич скликав увесь царський двір й дає таке запитання:

– Чи можу я собі взяти те, що знайшов у своєму лісі?

– Можеш!– відповіли.

Тут царевич вивів дівчину й усім показав. Цариця дуже розгнівалася, що син одружився без її відома й взяв собі за жінку якусь невідому дівчину, до того ж німу.

Та царевич був характеру твердого. Жив собі з жінкою далі.

Прийшла пора Марії родити. Народила вона прегарного хлопчика. Вночі баба, її хресна мати, приспала всіх, хто жив у царських палатах, прилетіла до породіллі й питає:

– Скажи мені, що ти виділа в тій кімнаті?

– Я там не була й нічого не виділа.

– Ще раз питаю тебе, Маріє! Коли не скажеш, візьму від тебе дитину, і твій чоловік тебе погубить.

Але Марія нічого не сказала.

Баба забрала дитину, а матері дала до рук ножа, а уста обмазала кров'ю.

Прокинулися всі, дивляться – дитини нема, а уста жінки в крові й у руках ніж. Вирішили, що вона з'їла сина, й відразу доповіли цареві. Та він жінку дуже вже любив, тому нічого їй не заподіяв.

Живуть вони далі. Знову жінка царевича завагітніла.

Коли настала пора їй родити, поставив скрізь сторожу: коло жінки, по коридорах. А баба знову з'явилася. Приспала всіх, прийшла до породіллі й питає:

– Що ти виділа в тій кімнаті? Коли не скажеш, то візьму від тебе й цю дитину.

Марія знову не сказала. Баба їй обмазала уста кров'ю, дала до рук ножа, а сама з малою дитиною зникла. Прокинулася сторожа, дивляться й бачать: жінка спить з кров'ю на устах, в руці – ніж, а дитини нема. Доповіли про це царевичу.

Царевич вже не міг пробачити дружині того, що вона накоїла. Зібрав міністрів, і вирішили, що жінку треба стратити.

Приготували велике вогнище й поставили до нього Марію. Але царевичу було дуже шкода її, і він покликав музик, аби грали жалібно, як на похоронах.

Коли розпалили вогнище, у повітрі раптом знявся вихор, насувала чорна хмара. Вона повзла все нижче й нижче, раптом з неї з'явилася баба й питає жінку царевича:

– Маріє, що ти виділа в тій кімнаті?

– Я не виділа там нічого!

Ще двічі спитала баба молоду жінку, а далі каже:

– Забирай своїх дітей! – і вивели з хмари обох синів царевича.

Почули цю бесіду люди. Стоять і дивуються.

– Ну, Марійко, палац і загорода твої! Тут маєш ключі і живи, як тобі хочеться!– сказала баба наостанок і піднялася разом з хмарою.

Марія, царевич і діти повернулися додому і скликали велику гостину.

Жінка царевича почала від того дня говорити, як і кожна жінка...

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)