“Оце тобі сім!” (італійська казка)

***

Оце тобі сім! (італійська казка) Мала одна жінка дочку, велику на зріст і ласу попоїсти. Коли мати давала їй супу, вона виїдала його полумисок за полумиском і просила ще й ще. А мати насипала їй і, насипаючи, все промовляла: «Три... чотири... п’ять...»

 Коли ж доходило до сьомого полумиска, мати давала дочці добрячого штурхана й вигукувала:

 – Оце тобі сім!

 Якось ішов недалечко багатий юнак. Побачив він у вікно, як мати штурхала свою гарну дочку, приказуючи: «А оце тобі сім, а оце тобі сім!..» Дуже припала йому до вподоби дівчина-красуня. Зайшов він до їхньої господи та й питає:

 – Сім? Чого сім?..

 Матері сором було признатися, що дочка так багато їсть, і вона сказала:

 – Сім?.. Сім веретен прядива. Вона в мене така працьовита, що невдовзі й овець їй не вистачить. Сьогодні напряла вже сім веретен, і все їй мало! Довелося її покарати. Нехай хоч спочине.

 – Коли так,– сказав той перехожий,– то віддайте її мені за дружину. Але я спершу побачу, чи то й справді вона така працьовита.

 Відвіз він дівчину до себе і поселив у кімнаті, повній кужелю.

 – Я капітан,– сказав юнак,– і вирушаю в далеку плавбу. Якщо, поки я вернуся, ти перепрядеш весь оцей кужіль, то справимо весілля.

 Крім кужелю, капітан залишив у кімнаті ще дорогі сукні та коштовності, бо він був дуже багатий.

 – Як поберемося, все оце стане твоїм,– сказав він дівчині, прощаючись.

 Заблищали у дівчини очі, як побачила вона пишне вбрання. їй ніколи

 таке й не снилося. Приміряла одну сукню, почепила на себе коштовності /та як глянула в дзеркало, аж заспівала з радощів: вона доти й не думала, що така вродлива. Приміряла другу, дивиться – ще краща вона, ще чарівніша... А за кужіль зовсім забула. Отак щодня милувалась дівчина своєю вродою, не могла надивитися, натішитись...

 А час минав. Ось уже чекають капітана з подорожі. Зажурилась дівчина – ніколи їй не бути дружиною капітана – й стала гірко плакати.

 Коли це через вікно в кімнату влетів оберемок якогось лахміття і впав дівчині до ніг, а з нього стала старезна бабуся з предовгими віями.

 – Не бійся мене,– каже вона дівчині,– я прийшла тобі допомогти: я прястиму, а ти змотуй нитки на веретено.

 Ще ніхто у світі ніколи не бачив такої моторної прялі, як оця бабуся! Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, а вона вже спряла увесь кужіль. А вії в неї за той час подовшали настільки, що сягнули нижче носа й навіть нижче підборіддя. Коли роботу було скінчено, дівчина запитала:

 – Чим же вам віддячити, бабусю?

 – Нічого мені не треба, тільки запроси до весільного столу, коли йтимеш за капітана.

 – А як я вас знайду?

 – Ти тільки гукни: «Колумбіно!»–і я прийду. Та лихо тобі, як забудеш моє ім’я й не запросиш мене на весілля,– усе твоє прядиво тоді знову стане кужелем.

 Коли на другий день вернувся капітан додому, він переконався, що весь кужіль спрядений.

 – От і добре,– сказав він,– здається, я знайшов таку дружину, якої шукав. Глянь, які сукні й коштовності я тобі привіз. Але тепер я знову вирушаю в плавання, а тобі цього разу залишаю вдвічі більше кужелю, і коли ти спрядеш його, поки я повернуся, я одружуся з тобою.

 А дівчина знов забула прясти. Цілими днями вона приміряла сукні й коштовності, та все милувалася на себе в дзеркалі. Коли ж надійшов останній день, вона заплакала-затужила. Аж чує – щось над каміном зашелестіло, й по кімнаті покотилася в’язка лахміття. Біля ніг дівчини в’язка раптом випросталась і стала старезною бабусею з відкопиленими губами. Вона пообіцяла допомогти дівчині й заходилася прясти, та ще швидше, ніж та, перша. І що більше вона пряла, то довшали її губи. А коли за півгодини весь кужіль було перепрядено, бабуся ніякої винагороди не схотіла, забажала тільки, щоб дівчина запросила її на весільний обід.

 – Ти тільки гукнеш: «Колумбаро!». Та не забудь мого імені, бо тоді вся моя допомога марно пропаде, і лихо тобі буде...

 Повернувся капітан із подорожі й ще знадвору запитав:

 – Ти весь кужіль перепряла?

 – Авжеж! Давно! – відповіла дівчина.

 – Тоді візьми оці сукні й коштовності в подарунок. Та я знову мушу вирушати в плавання. Якщо ти, поки я повернуся, перепрядеш більше кужелю, ніж за ті два рази, обіцяю тобі, що тоді ми справимо весілля.

 А дівчина знов тільки в останній день згадала про роботу. Згадала, та в сльози! Коли раптом з ринви випало якесь лахміття, а з нього стала бабуся з довгими зубами, що стирчали з рота. Вона мерщій кинулася до роботи і що далі, то пряла все швидше й швидше і все довшими ставали її зуби.

 – Запроси мене на весільний бенкет,– сказала бабуся, скінчивши роботу.– Гукнеш «Колумбун!»– і я з’явлюся. Та якщо забудеш моє ім’я – пожалкуєш, що ми зустрілися.

 Коли капітан вернувся і побачив, що кужіль увесь попрядено, він був дуже радий і сказав:

 – От і добре. Тепер будеш моєю дружиною.– І наказав готуватись до весілля й запрошувати гостей з усієї округи.

 Тим часом наречена за передвесільними клопотами зовсім забула запросити трьох бабусь. Аж уранці в день весілля вона раптом згадала про них. Та тільки-но хотіла їх покликати, як їхні імена геть вилетіли в неї з голови. І хоч як вона силкувалася, та не могла згадати жодного.

 Сердешна наречена, недавно така весела, раптом спохмурніла й зажурилась. Це помітив капітан і запитав, що з нею сталося. Але вона промовчала. Так нічого й не дізнавшись, молодий подумав, що, може, їй не подобається дата, й переніс весілля на наступний день. Але й цього дня молода була сумна й невесела і що день, то дужче журилася. Молодий спробував був її розсмішити, жартував із нею, розповідав усілякі кумедні пригоди, та все марно. Так і не розваживши її, молодий вирушив уранці на полювання. У темному лісі його захопила страшна буря, і він сховався від зливи в старій, давно покинутій хижці. Сидячи там у темряві, він раптом почув: «О Колумбіно!», «О Колумбаро!», «О Колумбун! Став казанок та зваримо кукурудзяну кашу. Ця наречена вже нас не запросить на весільний обід!»

 Придивився капітан – аж бачить три бабусі: одна з віями аж до землі, друга з губами аж до шнурків черевиків, а третя з зубами до колін.

 «Оце дивина! – подумав собі капітан.– Тепер я знаю, чим розвеселити свою наречену. Якщо це її не розсмішить, то вона вже ніколи не сміятиметься». Прийшов він додому й каже дівчині:

 – Ось слухай, що я тобі розповім: був я сьогодні в лісі й заховався від грози у хижці-пустці. Заходжу – аж там три бабусі. Одна з віями аж до землі, друга з губами аж до черевиків, а третя з зубами до колін. Вони звертались одна до одної так: «О Колумбіно!», «О Колумбаро!», «О Колумбун!».

 Обличчя нареченої несподівано проясніло, вона засміялась і сказала:

 – Накажи негайно починати весільний бенкет! Але зроби мені таку ласку: дозволь запросити до столу і цих трьох бабусь.

 Сказали – зробили. Для всіх трьох бабусь приготували круглий столик – такий невеличкий, що за віями однієї, губиськами другої та зубиськами третьої страв зовсім не було видно.

 Після обіду наречений спитав Колумбіну:

 – Скажіть мені, жінко добра, чому у вас такі довжелезні вії?

 – А тому, що я цілий вік дуже приглядалась, прядучи тонесенькі нитки.

 – А у вас чому такі великі губи?

 – А тому, що я все життя проводила пальцем по губах, коли сукала нитку,– відповіла Колумбара.

 – А у вас чому такі довжелезні зуби?

 – Тому, що я за свій вік повідкушувала силу-силенну вузликів на нитках,– сказала Колумбун.

 – Мій любий,– промовила тоді молода до молодого.– То не я спряла увесь той кужіль, що ти загадав, а оці три бабусі. Прости мене чи покарай своїм гнівом, та не хочу я втаїти правду і скривдити отаких майстерних пряль. Коли схочеш ти зі мною розлучитися, то я піду собі. Тільки прошу тебе про одну ласку: дай їм у себе притулок, щоб не поневірялись вони на старість голодні по світу, ждучи, поки запросять їх десь на обід.

 Молодий подумав і сказав:

 – Негоже те, що не перепряла моя наречена кужелю сама. Зате вона сказала щиру правду й показала всім, яке в неї добре серце. Тому буде так: від сьогодні всі три бабусі житимуть у нас, як дома. За це вони навчатимуть тебе, люба, швидко й гарно прясти.

 Почувши це, всі дуже зраділи, а надто молода. Вже на другий день вона взяла веретено й заходилася старанно вчитися. Треба сказати, вона виявилася напрочуд здібною ученицею. Невдовзі вона вже пряла майже так швидко, як сама Колумбіна; дещо згодом – і як Колумбара, а потім – і як Колумбун. За це молоду дружину ще більше полюбив її чоловік.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)