Дмитрик накатався на санчатах з крижаної гори й на ковзанах по замерзлій річці, прибіг додому рум’яний, веселий і каже батькові:
– Оце весело взимку! Я хотів би, щоб увесь час була зима!
– Запиши своє бажання в кишенькову книжку, – сказав батько.
Дмитрик записав.
Прийшла весна. Дмитрик досхочу набігався, ганяючись за барвистими метеликами по зеленій луці, нарвав квітів, прибіг до
батька й каже:
– Яка краса ця весна! Я хотів би, щоб увесь час була весна!
Батько знову вийняв книжечку і звелів Дмитрикові записати своє бажання.
Настало літо. Дмитрик з батьком подалися на сінокіс. Увесь день веселився хлопчик: ловив рибу, збирав ягоди, перекидався в запашному сіні, а ввечері сказав батькові:
– От сьогодні я вже повеселився досхочу! Я хотів би, щоб літу кінця-краю не було!
І це бажання Дмитрика було записане в ту саму книжечку.
Прийшла осінь. У саду збирали врожай – рум’яні яблука і жовті груші. Дмитрик був у захваті:
– Осінь – найкраща пора року!
Тоді батько вийняв свою записну книжку і показав хлопчикові; він те саме говорив і про весну, і про зиму, і про літо.