Колись дуже давно гусінь заповзла до хати зайця, коли того не було вдома. Повернувшись, заєць побачив слід на землі й закричав:
– Гей, хто там у моїй хаті?
Гусінь відповідає страшним голосом:
– Це я – непереможна дочка страхітливого велетня, який перебив усіх у вашій долині! Я вганяю носорога в землю і розтоптую слона, як коров’ячий кізяк!
Похнюпився заєць і пішов геть, бідкаючись: «Що я, такий малий, можу зро-бити з чудовиськом, яке розтоптує слона, як коров’ячий кізяк?»
Зустрівши шакала, він попросив його піти разом з ним і поговорити зі стра-ховиськом, яке зайняло його хатку. Шакал погодився, а коли вони підійшли до дверей, голосно загавкав:
– Гав! Гав! Хто там у хаті мого приятеля?
А гусінь відповідає страшним голосом:
– Це я – непереможна дочка страхітливого велетня, який перебив усіх ворогів у вашій долині! Я вганяю носорога в землю і розтоптую слона, як коров’ячий кізяк!
Злякався шакал та й утік. А заєць подався знову шукати допомоги. Коли це назустріч йому леопард. Заєць і його просить піти з ним і поговорити зі страховиськом. Леопард погодився і, коли вони підійшли до хатки, загарчав:
– Грр! Грр! Хто там у хаті мого приятеля?
А гусінь і йому відповідає страшним голосом:
– Це я – непереможна дочка страхітливого велетня, який перебив усіх ворогів у вашій долині! Я вганяю носорога в землю і розтоптую слона, як коров’ячий кізяк!
Злякався леопард та й утік. Потім заєць попросив носорога допомогти йому, але коли той почув, що страховисько може увігнати його в землю, то теж перелякався і втік.
Пішов заєць до слона. Почувши, що страховисько може розтоптати його, як коров’ячий кізяк, слон так злякався, що навіть іти разом із зайцем не захотів.
Аж тут заєць помітив жабу, що стрибала неподалік, і попросив у неї допомоги. Жаба погодилась і, підскочивши ближче до хатки, голосно заквакала:
– Ква! Ква! Ква! Хто там у хатці мого приятеля?
Коли вона почула з хатки ту ж саму відповідь, що й інші, то заквакала ще гучніше:
– Це я, богатирка і стрибуха! Ноги мої – як стовбури найтовстіших дерев, а мій язик – найотруйніший у світі!
Почувши ці слова, гусінь затремтіла і пробелькотіла:
– Вибачте мені, я тільки гусінь...
Тут усі звірі, які зібралися поблизу, схопили її, витягли з хатки, а потім почали сміятися зі свого страху.