Слонятко, що любило танцювати (Юрій Ярмиш)

***

Слонятко, що любило танцювати (Юрій Ярмиш)

Жило собі в зоопарку Слонятко. Воно мало великі грубі ноги й маленького хвостика. Про хобот я вже не кажу: він був смішний.

А очі Слоняткові завжди із заздрістю дивились на сусідню огорожу, де жила Страусиха із своїми страусенятами – найкраща танцюристка в зоопарку.

Неподалік від зоопарку стояв дім, звідки часто линула гарна музика.

Почувши музику, Страусиха говорила своїм страусенятам:

– Нумо всі до танців! Жвавіше підіймайте ніжки! Вище!

Ой, як заздрило страусенятам Слонятко! Воно ладне було й цукерок зректися, аби навчитися й собі до ладу вимахувати ніжками й легко присідати і обертатись навколо себе.

І вночі, щоб ніхто не бачив, Слонятко стало вчитися танцювати.

Але це не сподобалось лютій мавпі Горилі.

– І чого ти гупаєш своїми ножиськами! – сердилась вона.– Сон мені такий цікавий про африканські джунглі перебив. Танцюєш, як Слон!

І Слонятко, тяжко зітхнувши, кинуло танцювати.

Але одного дня воно таки зважилось і попрохало найкращу в зоопарку балерину Страусиху:

– Чи не могли б ви й мене навчити танцювати?

Страусиха прискіпливо оглянула пухкенького Слоника й промовила:

– Стань-но на одну ногу, а другу зігни в коліні.

– А третю ніжку? Що мені з третьою ніжкою робити? – занепокоїлося Слонятко.

– З якою третьою? – розгнівалась Страусиха.

– Ось із цією! – Слонятко підняло третю ніжку.– У мене ж іще одна ніжка є,– боязко зауважило воно, тупцюючи всіма своїми чотирма ногами.

– Ох,– розгнівалась Страусиха.– Кому потрібні чотири ноги! Ти тупцюєш, як Слон! Он глянь, як танцюють страусенята!

Слонятко мало не заплакало... Але жоден Слон іще ніколи не зрікався того, що намірився зробити. І наше Слонятко теж, хоч і мале було, та вперте. Придивилося воно, як сторож увечері зачиняє за ним велику клітку... І якось на світанку зняло хоботом защібку й нищечком вийшло з клітки.

Боязко озираючись, щоб часом хто не помітив його, Слонятко подалося в той бік, де стояв великий дім із широкими вікнами і звідки з ранку до вечора лунала музика. Якби воно вміло читати, воно помітило б напиб: «Балетна школа».

Слонятко поторсало хоботом ручку на дверях. Не відчиняються...

«Мабуть, ще рано, почекаю в скверику»,– вирішило воно.

І коли нарешті почулась музика, Слонятко подалося до будинку.

Серце в нього калатало... Але що це? Воно не могло втиснути в двері навіть голову!

Спробувало повернутись – але пройшов лише куценький хвіст!

Яка невдача!

Що ж робити?

Слонятко зазирнуло у велике вікно до кімнати. Там під музику танцювали дівчатка, і кожна трималась довгої жердини вздовж стіни, то присідаючи, то підіймаючи стрункі ніжки.

Слонятко й собі стало присідати, по черзі підіймаючи ноги, йому навіть краще було тут, на вулиці,– вільно, і така гарна музика линула з вікна!

Слонятко озирнулось – чи бачить хоч хтось, як гарно воно танцює!

Справді, неподалік стояли хлоп’ята з портфелями – тільки вони реготали:

– Ой, яке Слоненя!

– Гляньте, воно танцює! Як смішно!

Слонятко знітилося і попленталося в зоопарк

до своєї клітки. А вночі, коли всі звірі й птахи поснули, воно гірко заплакало.

А потім довго тяжко зітхало й витирало хоботом сльозинки, аж поки не розвиднілось.

А вранці до його клітки підійшов чоловік, що був найголовнішим у зоопарку,– всі його завжди слухалися. Він був не сам, а з сивим невеличким дядечком у брилі.

Слонятко злякалось. Може, найголовніший у зоопарку чоловік вже знає, що вчора воно без дозволу ходило до міста, і гнівається?

Поки Слонятко розмірковувало, дядечко в солом’яному брилі взяв його з клітки і повів з собою. Вони йшли містом, і всі давали їм дорогу – навіть тролейбуси, що були високі й товсті, наче дорослі слони.

«І як воно так сталось? – здивовано думало Слонятко.– Куди ж це ведуть мене?»

Воно не знало, що Сивий Чоловік ще вчора помітив його з вікна трамвая, коли воно танцювало, і довго розшукував його...

І ось Слонятко побачило величезний будинок – круглий, навіть даху не видно. Слонятко вільно пройшло у ворота. Там, всередині, у клітках сиділи гривасті леви, смугасті тигри, бурі ведмеді. Вони цікаво й доброзичливо оглядали Слоника і вурчали. То в них було за вітання.

За хвилину Слонятко стояло на круглій площадці, всипаній піском, як африканська пустеля. Площадку огороджувала низенька стінка, а за нею на всі боки аж під самісіньку стелю підіймались крісла.

– Ти в цирку. І зараз ми почнемо урок! – сказав Чоловік, що привів його, і дав знак музикантам.– А ти, Слонятку, слухай уважно музику і роби, що я тобі казатиму. Спочатку навчись згинати правильно ніжку...

Так наше Слонятко стало жити і вчитись у Сивого Чоловіка. Ох, і нелегко ж йому було, хоча воно й дуже любило танцювати. Сивий учитель якось навіть розсердився на нього. Це було тоді, коли Слонятко навчилося ставати на дві передні ноги, а задніми метляти високо в повітрі. Слоняткові здавалося на радощах, що воно може й на голову стати. І справді, зробило так!

Але тієї ж миті з таким гуком гепнулося на спину, що музиканти кинули грати і злякано позбігалися вниз. Ой, як боляче і соромно було Слоняткові, воно навіть очі звести боялося.

– Хто ж це, танцюючи, стає на голову? – дорікав йому Сивий Чоловік.– Це дуже негарно! Я тебе вчу танців, а не акробатичних вправ. Адже скоро в нас прем’єра.

Такого слова Слонятко ще ніколи не чуло. І вночі спитало Смугастого Тигра, що воно означає.

– О! – вражено блимнув жовтими очима Смугастий Тигр.– То ти вже виступатимеш?! Так називається перший виступ.– Він іще хотів щось сказати, але, мабуть, не зумів, бо тільки незручно якось переступив з лапи на лапу.

Та Слоняткові й не треба було нічого казати, в нього й так серце похололо.

І от настав день прем’єри. Слонятко зазирнуло крізь дірочку в завісі... Цирк був повнісінький.

На арену вийшов високий красень у чорному блискучому костюмі і оголосив, що зараз виступатиме незвичайне Слонятко. Слонятко-танцюрист!

Світло від прожекторів вдарило Слоняткові в очі. Всюди були люди. Гриміла музика.

І Слонятко розгубилося. Музика грала, а воно на виду у всіх глядачів... стояло!

І тут почувся знайомий лагідний голос:

– Ну ж бо, Слонятку!

Це говорив Сивий Чоловік.

– Спокійно, Слонятку. Ліву передню ніжку вперед, правою задньою притупуй!

Слонятко виставило ліву передню ніжку, задньою правою швидко притупнуло і... заспокоїлося. Глянуло у зал – зовсім не страшно! Всі навкруги усміхаються. Цілий оркестр грає лише для нього.

І тоді Слонятко стало в лад притупувати. Спочатку чотирма ніжками, а потім звелося на дві задні ніжки – і на двох задніх стало притупувати, а передніми плескало, наче в долоні. А далі як пішло навприсядки!

Всі, хто був у залі, аплодували Слоняткові.

– Який прекрасний танцюрист! – раділи всі.

Коли Слонятко скінчило танець і вклонилося, воно помітило в залі тих хлопчиків, що колись сміялись з нього під великим будинком із широкими вікнами.

– Браво! Нашому Слоняткові браво! Ти справжній артист! – гукали вони.

А Слонятко, вклоняючись, думало:

«Ой, невже це справді так? А що б сказала найкраща балерина – тіточка Страусиха?»

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)