Хоробрий боягуз (македонська казка)


Хоробрий боягуз (македонська казка) За давніх часів у невеличкому селі жив ледар, на ім’я Мірче. Хлопчина з ранку до ночі вештався околицею, мріючи про подвиги, славу та багатство, але боявся навіть жаби. Одного дня, крокуючи повз ринок, парубок звернув увагу, як на узбіччі щось заблищало.

– Золото! – зрадів юнак і хутко, доки ніхто не бачив, поклав знахідку в кишеню.

До вечора ледар міркував, як витратити гроші. А на ранок завітав до коваля з проханням:

– Добродію, змайструй меч і оздоб написом: «Раз махну – сорок голів зітну».

– Навіщо тобі зброя? Пні корчуватимеш? – почав глузувати коваль.

Та побачивши монети, майстер без зайвих слів виконав дивну забаганку.

Отримавши зброю, Мірче поклав у торбу шматок хліба та вирушив світ за очі.

– Навіть найславетніші воїни не мають такого меча, – вихвалявся дорогою боягуз.

Незабаром ледар утомився й ліг у затінку відпочити.

Бідолаха навіть не здогадувався, що в тій місцевості бешкетували сорок жорстоких розбійників, які відбирали в мандрівників гроші та майно. Вони побачили парубка та спорядили двох злодіїв дізнатися, чи багато в незнайомця золота.

– Поглянь! – схвильовано зашепотів крадій побратиму, вказуючи на зброю.

– Тікаймо звідси, доки не прокинувся!

Розбійники розповіли товаришам усе, що побачили.

– Нехай цей відважний і хоробрий хлопець стане нашим отаманом, – запропонував найстарший із розбійників.

– Авжеж! Чудова думка! – підтримав натовп.

І Мірче без вагань погодився очолити банду розбишак.

Бешкетники переховувалися в лісі неподалік від столиці. А в місті тим часом сталося лихо. Єдиним джерелом води для городян було озеро, але там нещодавно оселився дракон. Лиходій тримав у страху всіх мешканців і в обмін на воду вимагав принцесу.

Наляканий цар, почувши про відчайдушного парубка, спорядив до нього гінця.

– Якщо здолаєш страховисько, отримаєш півкоролівства та принцесу, твоїм приятелям пробачать усі витівки, а на додачу подарують по торбі золота, – сповістив посланець.

Очі розбійників жадібно заблищали, а ватажок ні живий, ні мертвий.

– Дракон – не муха, – бурмотів собі під ніс Мірче. – Навіть дужі богатирі не можуть здолати чудовисько, що вже казати про мене. Але якщо обман розкриється…
Хлопець домовився з товаришами так: він сховається на дереві біля озера, а приятелі – в кущах неподалік. За сиґналом отамана товариші вискочать на допомогу.

Уранці Мірче заліз на дерево та зухвало позирав довкола, вдаючи, ніби не боїться суперника. Насправді ж так тремтів, що ледве тримався за гілку.

Невдовзі з води визирнули два величезні ока, а потім і гігантська паща з кількома десятками гострих, наче леза, зубів.

– Миттю проковтне людину й добавки вимагатиме, – прошепотів Мірче.

А страховисько тим часом помітило хлопця та підплило ближче, сподіваючись поснідати. Витягнуло довгу шию й ось-ось схопить невдаху. Парубок так нажахався, що не міг вимовити ні звука.

– Краще самому стрибнути в пащу, – розмірковував боягуз, здираючись на верхівку дерева, – щоб уникнути сорому, коли всі дізнаються про обман.

Цієї миті хлопець не втримався на гілці й полетів униз. Але, на щастя, опинився не в пащі страховиська, а на його шиї. Аби не впасти, парубок щосили вхопив дракона за вуха. Лиходій так здивувався, що застиг на місці. А Мірче не розгубився та гукнув приятелям:

– Я здолав дракона! Хутчіше несіть мотузки!

Хитрун іще довго вихвалявся своєю перемогою, та про страх змовчав.

Правитель виконав обіцянку, й за кілька днів у столиці справляли розкішне весілля. Але наступного ж дня сміливцю довелося залишити молоду дружину: на місто насувалося військо.

– Якщо ти здолав дракона, то й ворогів подужаєш без зусиль, – зауважив цар.

Робити нічого: парубок осідлав коня й вирушив на бій. Побачивши численне військо, що насувалося з-за обрію, неначе гігантська дощова хмара, вигукнув:

– Навіть не встигну змахнути мечем, як розтопчуть. Треба тікати!

Мірче хотів сховатися на дереві, та було зависоко. Тому зачепив мотузку за гілку й уже збирався дертися нагору, аж раптом гривастий рвонув із місця. Стовбур тріснув, і дерево впало на плече хлопця. Скакун тим часом стрілою мчав назустріч ворогам. Воїни не на жарт перелякалися. Ще б пак. До них наближався богатир із величезною булавою, тож тікали, не озираючись.

Позбувшись ворогів, боягуз Мірче попрямував додому, вигадуючи історію про неймовірну битву.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)