Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Хоробрий боягуз (македонська казка)

Казки про:
1334

Хоробрий боягуз (македонська казка) За давніх часів у невеличкому селі жив ледар, на ім’я Мірче. Хлопчина з ранку до ночі вештався околицею, мріючи про подвиги, славу та багатство, але боявся навіть жаби. Одного дня, крокуючи повз ринок, парубок звернув увагу, як на узбіччі щось заблищало.

– Золото! – зрадів юнак і хутко, доки ніхто не бачив, поклав знахідку в кишеню.

До вечора ледар міркував, як витратити гроші. А на ранок завітав до коваля з проханням:

– Добродію, змайструй меч і оздоб написом: «Раз махну – сорок голів зітну».

– Навіщо тобі зброя? Пні корчуватимеш? – почав глузувати коваль.

Та побачивши монети, майстер без зайвих слів виконав дивну забаганку.

Отримавши зброю, Мірче поклав у торбу шматок хліба та вирушив світ за очі.

– Навіть найславетніші воїни не мають такого меча, – вихвалявся дорогою боягуз.

Незабаром ледар утомився й ліг у затінку відпочити.

Бідолаха навіть не здогадувався, що в тій місцевості бешкетували сорок жорстоких розбійників, які відбирали в мандрівників гроші та майно. Вони побачили парубка та спорядили двох злодіїв дізнатися, чи багато в незнайомця золота.

– Поглянь! – схвильовано зашепотів крадій побратиму, вказуючи на зброю.

– Тікаймо звідси, доки не прокинувся!

Розбійники розповіли товаришам усе, що побачили.

– Нехай цей відважний і хоробрий хлопець стане нашим отаманом, – запропонував найстарший із розбійників.

– Авжеж! Чудова думка! – підтримав натовп.

І Мірче без вагань погодився очолити банду розбишак.

Бешкетники переховувалися в лісі неподалік від столиці. А в місті тим часом сталося лихо. Єдиним джерелом води для городян було озеро, але там нещодавно оселився дракон. Лиходій тримав у страху всіх мешканців і в обмін на воду вимагав принцесу.

Наляканий цар, почувши про відчайдушного парубка, спорядив до нього гінця.

– Якщо здолаєш страховисько, отримаєш півкоролівства та принцесу, твоїм приятелям пробачать усі витівки, а на додачу подарують по торбі золота, – сповістив посланець.

Очі розбійників жадібно заблищали, а ватажок ні живий, ні мертвий.

– Дракон – не муха, – бурмотів собі під ніс Мірче. – Навіть дужі богатирі не можуть здолати чудовисько, що вже казати про мене. Але якщо обман розкриється…
Хлопець домовився з товаришами так: він сховається на дереві біля озера, а приятелі – в кущах неподалік. За сиґналом отамана товариші вискочать на допомогу.

Уранці Мірче заліз на дерево та зухвало позирав довкола, вдаючи, ніби не боїться суперника. Насправді ж так тремтів, що ледве тримався за гілку.

Невдовзі з води визирнули два величезні ока, а потім і гігантська паща з кількома десятками гострих, наче леза, зубів.

– Миттю проковтне людину й добавки вимагатиме, – прошепотів Мірче.

А страховисько тим часом помітило хлопця та підплило ближче, сподіваючись поснідати. Витягнуло довгу шию й ось-ось схопить невдаху. Парубок так нажахався, що не міг вимовити ні звука.

– Краще самому стрибнути в пащу, – розмірковував боягуз, здираючись на верхівку дерева, – щоб уникнути сорому, коли всі дізнаються про обман.

Цієї миті хлопець не втримався на гілці й полетів униз. Але, на щастя, опинився не в пащі страховиська, а на його шиї. Аби не впасти, парубок щосили вхопив дракона за вуха. Лиходій так здивувався, що застиг на місці. А Мірче не розгубився та гукнув приятелям:

– Я здолав дракона! Хутчіше несіть мотузки!

Хитрун іще довго вихвалявся своєю перемогою, та про страх змовчав.

Правитель виконав обіцянку, й за кілька днів у столиці справляли розкішне весілля. Але наступного ж дня сміливцю довелося залишити молоду дружину: на місто насувалося військо.

– Якщо ти здолав дракона, то й ворогів подужаєш без зусиль, – зауважив цар.

Робити нічого: парубок осідлав коня й вирушив на бій. Побачивши численне військо, що насувалося з-за обрію, неначе гігантська дощова хмара, вигукнув:

– Навіть не встигну змахнути мечем, як розтопчуть. Треба тікати!

Мірче хотів сховатися на дереві, та було зависоко. Тому зачепив мотузку за гілку й уже збирався дертися нагору, аж раптом гривастий рвонув із місця. Стовбур тріснув, і дерево впало на плече хлопця. Скакун тим часом стрілою мчав назустріч ворогам. Воїни не на жарт перелякалися. Ще б пак. До них наближався богатир із величезною булавою, тож тікали, не озираючись.

Позбувшись ворогів, боягуз Мірче попрямував додому, вигадуючи історію про неймовірну битву.