Сірко (українська народна казка)

Був собі в одного чоловіка собака Сірко – тяжко старий. Узяв хазяїн та й прогнав його від себе.

Никає Сірко по полю, і так йому гірко:

«Скільки років я хазяїнові вірно служив, годив, добро йому робив, а тепер на старості літ він мені шматка хліба жаліє і з двору прогнав».

Ходить він так, думає; коли це приходить до нього вовк та й питає його:

– Чого ти тут ходиш?

Сірко йому відповідає:

– Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, от я й ходжу тут.

Тоді вовк йому:

– А зробити так, щоб тебе хазяїн і знову прийняв до себе?

- Сірко каже:

– Зроби, голубчику, а вже чимсь тобі віддячу.

Вовк каже:

– Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жати, і вона дитину положить під копою, то ти будеш близько ходити коло того поля,– щоб я знав, де те поле,– то я візьму дитину, а ти будеш віднімати від мене ту дитину, тоді наче я тебе злякаюсь, та й пущу її.

У жнива той чоловік і жінка вийшли в поле жати. Жінка поклала свою маленьку дитину під копою, а сама жне коло чоловіка.

Коли це – біжить вовк житом, та за ту дитину – і несе полем. Сірко за тим вовком, доганяє його, а чоловік кричить:

– Гиджга, Сірко!

Сірко якось догнав того вовка, відняв дитину, приніс до того чоловіка та й віддав йому. Тоді той чоловік вийняв з торби хліб і кусок сала та й каже:

– На, Сірко, їж – за те, що не дав вовкові дитини з’їсти!

Ото ввечері ідуть з поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:

– Жінко, вари лишень гречані галушки та добре їх салом затовчи!

Тільки вони зварились, він садовить Сірка за стіл, сів сам коло нього та й каже:

– А сип, жінко, галушки, та будемо вечеряти.

Жінка й насипала. Він Сіркові набрав у полумисок: так уже йому годить, щоб він часом гарячим не обпікся!

Ото Сірко й думає:

«Треба ж мені віддячити вовкові за те, що він мені таку вигоду зробив».

А той чоловік, діждавши м’ясниць, віддає свою старшу дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:

– Прийди в неділю ввечері до нашого городу, а я тебе введу в хату та віддячу тоді за те, що ти мені добро зробив.

Ото діждав вовк неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко сказав. А в той самий день у того чоловіка було весілля.

Сірко вийшов до вовка, увів у хату і посадовив його під столом. Потім Сірко взяв на столі пляшку горілки, м’яса доволі і поніс під стіл.

Люди хотіли того собаку бити, а чоловік і каже:

– Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я й йому добро буду робити, поки його й віку.

Сірко бере, що лучче на столі, та подає вовкові, нагодував і упоїв його так, що вовк не витерпів та й каже:

– Буду співати!

Сірко каже:

– Не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки мовчи.

Вовк як випив ту пляшку горілки та й каже:

– Отепер уже буду співати!

– Не співай, бо обидва пропадемо – і я, й ти...

– Ой, не видержу – співатиму!

Та як завиє під столом! Люди посхоплювались, – туди-сюди, деякі хотіли бити вовка.

А Сірко й ліг на вовка, наче хоче задушити його. Хазяїн і каже:

– Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб’єте! Він і сам йому раду дасть, – ось не займайте!

От Сірко вивів вовка аж на поле та й каже:

– Ти мені добро зробив, а я тобі!

Та й попрощались.