Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Шестеро слуг (Брати Ґрімм)

Казки про:
4366

Шестеро слуг (Брати Ґрімм)Давно колись жила стара королева. Була вона відьма, а донька у неї була найкрасивіша дівчина у всьому світі. Але стара думала тільки про те, як би їй заманити людей у біду, і, коли приходили свататись, вона казала, що хто хоче отримати її доньку, той повинен виконати спочатку задачу або загинути. Багато юнаків були засліплені красою дівчини і відважувались на це діло, але виконати, що доручала їм стара, вони не могли,– і тоді вже не було їм пощади: доводилося їм ставати на коліна, і рубали їм голови з плеч. Почув один королевич про велику красу дівчини і каже своєму батькові:

– Дозвольте мені туди вирушити, я хочу за неї посвататися.

– Я ніколи цього тобі не дозволю, – відповів король, – якщо ти туди підеш, то вже назад не повернешся.

І ось ліг королевич у ліжко, захворів смертельно і пролежав цілих сім років, і жоден лікар не міг його вилікувати. Зрозумів батько, що нема більше ніякої надії, і сказав йому із сумом у серці:

– Вирушай туди і випробуй долю, я не знаю, чим більше тобі допомогти.

Як почув це син, піднявся з ліжка, одразу видужав і весело вирушив у дорогу.

І сталося так, що проїжджав він якось на коні через пустир і помітив здалеку, що лежить щось на полі, немов велика купа сіна; під’їхав він ближче, бачить – а це живіт якоїсь людини, яка лежала на землі розтягнувшись; і був той живіт схожий на невеликий пагорбок. Як побачив товстун мандрівника, піднявся у весь зріст і сказав:

– Якщо вам потрібно, візьміть мене до себе у слуги.

Королевич відповів:

– Та що ж мені з таким тюхтієм робити?

– О, – сказав товстун, – це ще нічого. Ось якщо я надуюсь як слід, то стану в три тисячі разів товстішим.

– Якщо так, – сказав королевич, – ти мені станеш у пригоді, йди разом зі мною.

Пішов товстун слідом за королевичем. А через деякий час знайшли вони і іншого, той лежав на землі, приклавши вухо до трави.

Спитав королевич:

– Що ти тут робиш?

– Прислухаюсь, – відповіла людина.

– До чого ти так старанно прислухаєшся?

– Прислухаюся до того, що зараз у світі робиться. Адже від моїх вух ніщо не окриється, мені навіть чутно, як росте трава.

Спитав королевич:

– Скажи мені, що ж ти чуєш при дворі старої королеви, у якої красуня-донька?

Відповів той:

– Чую, як меч свистить, що голову з плеч нареченому рубить.

Сказав королевич:

– Ти мені в пригоді станеш, йди разом зі мною.

Ось рушили вони далі й невдовзі побачили, що лежать дві ступні і ноги, а кінця їх і не видно. Проїхали вони немалу відстань і під’їхали, нарешті, до самого тіла, а потім і до голови.

– Гей, – сказав королевич, – а ти довгий, однак, як великий канат!

– О, – відповів довгов’язий, – це ще нічого! Якщо мені як слід витягнутись, то стану я в тисячу разів довшим, навіть більше найвищої гори на землі. І охоче готовий вам служити, якщо ви тільки згодні взяти мене до себе на службу.

– Йди разом зі мною, – сказав королевич, – ти мені станеш у пригоді.

Вирушили вони далі й стріли на шляху ще одного: той сидів на дорозі з зав’язаними очима.

І сказав йому королевич:

– Що це у тебе – очі хворі» що ти на світ не можеш дивитись?

– Ні, – відповіла людина, – я не можу зняти пов’язку тому, що якщо я подивлюсь на щось очима, то все розлетиться на шматки, настільки могутній мій зір. Якщо це вам стане в пригоді, я готовий вам охоче служити.

– Йди разом зі мною, – відповів королевич, – ти можеш мені стати в пригоді.

Рушили вони далі й знайшли по дорозі людину, – та лежала на самому пеклі і тремтіла, її знобило так, що зуб на зуб не попадав.

– Як це може тебе знобити? – спитав королевич. – Адже сонце гріє так жарко.

– Ах, – відповіла людина, – у мене зовсім інша статура: чим спекотніше, тим я більше замерзаю і мене пробирає мороз до самих кісток; а чим холодніше, тим стає мені спекотніше; на льоді я страждаю від спеки, а у вогні від холоду.

– Дивна ти людина! – сказав королевич. – Але якщо хочеш мені служити, то йди разом зі мною.

Ось рушили вони далі, бачать – стоїть людина, витягнула свою довгу шию й роздивляється на всі боки і видно йому все, що за горами робиться.

Сказав королевич:

– Куди це ти так уважно дивишся?

Відповіла людина:

– У мене такий гострий зір, що я бачу все через ліси та поля, гори та долини і через весь світ бачу.

Сказав королевич:

– Якщо хочеш, йди разом зі мною, такого мені саме й не вистачає.

І ось рушив королевич із своїми шістьма слугами в місто, де жила стара королева. Він не сказав, хто він такий, а сказав:

– Якщо ви згодні віддати за мене вашу красуню-доньку, я виконаю те, що ви мені задасте.

Зраділа відьма, що потрапив до неї знов у сіті такий прекрасний юнак, і каже:

– Я завдам тобі потрійне завдання, якщо ти виконаєш кожне з них, станеш паном і чоловіком моєї доньки.

– А яке ж буде твоє перше завдання? – спитав королевич.

– Ти повинен дістати мені мою каблучку, що вронила я в Червоне море.

Пішов королевич додому до своїх слуг і каже:

– Перше завдання нелегке: треба дістати із Червоного моря каблучку. Ну, що робити?

Сказав тоді той, у кого був гострий зір:

– Я подивлюсь, де вона лежить.

Подивився він у глибину моря й сказав:

– Вона висить там на гострім камені.

Відніс їх Довгов’язий у ту сторону й сказав:

– Та я б її дістав, мені б тільки побачити, де вона.

– Якщо діло тільки за тим і стало, то я зможу! –скрикнув Товстун і миттю ліг на землю і підставив свій рот до самої води. І рушили хвилі до нього в рот, немов у прірву яку, і він випив ціле море, і стало воно сухе, як луки.

Нахилився тоді трохи Довгов’язий і дістав рукою каблучку. Зрадів королевич, отримавши її, і приніс каблучку старій. Здивувалася вона й каже:

– Так, це та сама каблучка і є. Перше завдання ти виконав вдало, а тепер черга за другим. Бачиш, он там на луці перед моїм замком пасуться триста годованих биків, – ти повинен їх усіх з’їсти разом зі шкурою і шерстю, кістьми та рогами; а внизу в коморі стоїть триста діжок вина, – ти повинен їх усі випити; але якщо залишиться від биків хоча б один волос, а від вина хоча б одна крапля, прощайся тоді із своїм життям.

Каже королевич:

– А чи можна мені до себе гостей запросити? Без людей-то і обід не смачний.

Засміялася злобно стара і відповіла:

– Щоб не бути тобі одному, можеш запросити когось, не більше одного.

Прийшов королевич до своїх слуг і сказав Товстуну:

– Сьогодні ти будеш моїм гостем і вже наїсися досить.

І ось надувся Товстун і з’їв триста биків, так що й волоска не залишилося, і питає, чи нема чого закусити; потім випив миттю все вино з діжок, навіть склянки не треба було, вилизав усе до останньої краплі на затичці.

Скінчився обід, з’явився королевич до старої й сказав їй, що друге, мовляв, завдання виконане. Здивувалася стара й каже:

– Цього ще жодна людина не могла виконати, але залишається ще одне завдання. – А сама про себе подумала: «Уже ти від мене нікуди не подінешся, не носити тобі голови на плечах». – Сьогодні ввечері, – сказала вона, – я приведу до тебе в спальню свою доньку, ти повинен її там обнімати; а коли ви будете сидіти удвох, то, дивись, стережися, щоб не заснути: як проб’є північ, я прийду, і якщо не буде вона в твоїх обіймах, то вважай себе вже мертвим.

Подумав королевич: «Це завдання легке, вже я і очей не зімкну», але він усе ж покликав своїх слуг, розповів їм, що задала стара, і каже:

– Хто знає, яка за цим хитрість криється; потрібно бути обережним, – ви стійте на варті і пильнуйте, щоб дівчина з моєї спальні не вийшла.

Настала ніч, і з’явилася стара із своєю донькою й передала її в руки королевичу. Простягся тоді Довгов’язий навколо них кільцем, а Товстун став біля дверей, і жодна жива душа проникнути туди не могла б. Сиділи вони там удвох, дівчина і слова не казала, світив місяць у вікно їй прямо в обличчя, щоб міг він бачити її чарівну красу. Він тільки й робив, що дивився на неї, був повний радості й кохання, і очі його не знали втоми. Так тривало до одинадцятої години; але ось стара напустила на всіх свої чари, і всі раптом заснули, і в цю мить дівчина була вкрадена.

Проспали вони міцним сном до без чверті дванадцять, і втратили тоді чари свою силу, і вони всі прокинулись знов.

– Ох, яке нещастя! – скрикнув королевич. – Тепер мені не жити!

Вірні слуги почали теж причитати, але Слухач сказав:

– Тихше, дайте мені прислухатися.

Послухав він трохи й каже:

– Вона сидить на скелі, триста годин ходу звідси, і плаче над своєю долею. Ти, Довгов’язий, тільки один міг би їй допомогти, якщо б простягся у весь свій зріст. Варто тобі зробити кілька кроків, і ти будеш там.

– Так, – відповів Довгов’язий, – але нехай іде разом зі мною Гостроокий, щоб могли ми убрати скелю.

Подивився Довгов’язий на того, хто із зав’язаними очима, і в ту ж мить, немов після одного поруху руки, опинилися вони перед зачарованою скелею. Зняв Довгов’язий у Гостроокого пов’язку з очей, і тільки той озирнувся, як розвалилася скеля на тисячі шматків. Узяв Довгов’язий дівчину до себе на руки й приніс її миттю назад, він приніс так же швидко і свого товариша. І не встигло пробити дванадцяту, як сиділи вони як раніше і були веселі та бадьорі. Ось пробило північ, і підкралася стара відьма, всміхнулася, немов бажаючи сказати: «Тепер уже ти мій!» – вона знала, що донька її сидить на скелі, у трьохстах годинах ходу звідси. Але як побачила вона свою доньку в обіймах королевича, перелякалася і сказала:

– Цей буде сильніший за мене!

Тепер уже відмовлятися їй було не можна, і довелося їй дати згоду видати доньку за нього заміж. Але вона встигла шепнути їй на вухо: «Соромно тобі, що доводиться простих людей слухатися і брати собі чоловіка не за покликом серця».

Тоді сповнилося горде серце дівчини люттю, і вона вирішила помотатися. Вона наказала наступного ранку привезти триста в’язок дров і сказала королевичу, що хоча він і виконав три завдання, але вона не стане його дружиною доти, доки хтось із них не погодиться сісти на вогнище та витримати випробування вогнем. Вона думала, що ніхто з його слуг не погодиться згоріти заради нього і що через кохання до неї він сам буде готовий зійти на вогнище, – а тоді вже вона його позбудеться. Але слуги сказали:

– Ми всі щось зробили, тільки один Мерзляк нічого не зробив, нехай він сідає на вогнище.– І вони посадили його посеред складених дров і підпалили їх. Запалало полум’я, воно горіло цілі три дні, доки всі дрова не згоріли, і коли полум’я згасло, бачать – стоїть Мерзляк на попелі і тремтить, як лист осики, і каже:

– Жодного разу за все своє життя не відчував такого холоду; якщо б це тривало довше, я б зовсім закоченів!

І нічого було робити – довелося прекрасній дівчині взяти в чоловіки невідомого юнака. Ось поїхали вони в церкву, і каже стара: «Я не маю сил винести такої ганьби», і вислала слідом за ними своє військо, воно повинно було знищити все, що зустрінеться йому на шляху, і повернути її доньку. Але насторожив вуха Слухач і почув таємні речі старої.

– Як нам тепер бути? – спитав він у Товстуна.

Але той уже знав, що робити. Він плюнув раз-другий – і розлилося позаду карети майже море, яке він колись випив, і зробилося велике озеро. Ось військо в тому озері й потонуло. Як дізналася про те зла відьма, вислала вона своїх закованих у лати вершників, але Слухач почув дзвін і брязкіт їх збруї і зняв у слуги з очей пов’язку. І тільки подивився той на ворогів, як полопалися вершники, немов скло. І поїхав наречений з нареченою спокійно далі; і коли їх обвінчали в церкві, слуги вирішили звільнитися й кажуть своєму пану:

– Ваші бажання здійснилися, ми вам тепер більше не потрібні, ми підемо мандрувати далі і випробовувати долю.

А за півгодини ходьби від замку було село, і пас поблизу нього стадо свинопас. Під’їхали вони туди, і каже королевич своїй дружині:

– А ти знаєш, хто я такий? Я зовсім не королевич, а свинопас, а той он, хто пасе стадо, рідний мій батько: нам треба піти й допомогти пасти йому стадо.

Вийшов він з нею з карети, зайшов у корчму і таємно прошепотів хазяїнам, щоб ті відібрали у неї вночі королівське вбрання. Прокинулася вона вранці, і нічого їй було одягти. Дала їй хазяйка корчми стару спідницю, вовняні панчохи і зробила вигляд, немов це великий подарунок, і сказала:

– Якщо б не ваш чоловік, я не дала б вам нічого.

І повірила королівна, що він насправді свинопас, і почала пасти з ним разом стадо, а сама думала: «Я на це заслуговую за свою гордість та пиху». Так тривало вісім днів, але більше витримати вона не могла, всі ноги вкрилися у неї ранами. Прийшли до неї тоді двоє селян і питають її, чи знає вона, хто її чоловік.

– Знаю,– каже, – він свинопас; він щойно пішов, щоб отримати трохи грошей на мотузки та снопи.

А вони їй і кажуть:

– Підемо з нами, ми відведемо вас до нього.– І привели її на гору в замок. Увійшла вона в залу, бачить– стоїть там її чоловік у королівському вбранні. Але вона його не впізнала, доки він не поцілував її і не сказав: – Я так багато через тебе страждав, що і ти повинна була теж заради мене постраждати.

Відсвяткували вони тоді по-справжньому весілля, а хто цю казку розповідав, той був би теж не проти на весіллі у них побувати.