Шестеро слуг (Брати Ґрімм)

***

Шестеро слуг (Брати Ґрімм) Давно колись жила стара королева. Була вона відьма, а донька у неї була найкрасивіша дівчина у всьому світі. Але стара думала тільки про те, як би їй заманити людей у біду, і, коли приходили свататись, вона казала, що хто хоче отримати її доньку, той повинен виконати спочатку задачу або загинути. Багато юнаків були засліплені красою дівчини і відважувались на це діло, але виконати, що доручала їм стара, вони не могли,– і тоді вже не було їм пощади: доводилося їм ставати на коліна, і рубали їм голови з плеч. Почув один королевич про велику красу дівчини і каже своєму батькові:

 – Дозвольте мені туди вирушити, я хочу за неї посвататися.

 – Я ніколи цього тобі не дозволю, – відповів король, – якщо ти туди підеш, то вже назад не повернешся.

 І ось ліг королевич у ліжко, захворів смертельно і пролежав цілих сім років, і жоден лікар не міг його вилікувати. Зрозумів батько, що нема більше ніякої надії, і сказав йому із сумом у серці:

 – Вирушай туди і випробуй долю, я не знаю, чим більше тобі допомогти.

 Як почув це син, піднявся з ліжка, одразу видужав і весело вирушив у дорогу.

 І сталося так, що проїжджав він якось на коні через пустир і помітив здалеку, що лежить щось на полі, немов велика купа сіна; під’їхав він ближче, бачить – а це живіт якоїсь людини, яка лежала на землі розтягнувшись; і був той живіт схожий на невеликий пагорбок. Як побачив товстун мандрівника, піднявся у весь зріст і сказав:

 – Якщо вам потрібно, візьміть мене до себе у слуги.

 Королевич відповів:

 – Та що ж мені з таким тюхтієм робити?

 – О, – сказав товстун, – це ще нічого. Ось якщо я надуюсь як слід, то стану в три тисячі разів товстішим.

 – Якщо так, – сказав королевич, – ти мені станеш у пригоді, йди разом зі мною.

 Пішов товстун слідом за королевичем. А через деякий час знайшли вони і іншого, той лежав на землі, приклавши вухо до трави.

 Спитав королевич:

 – Що ти тут робиш?

 – Прислухаюсь, – відповіла людина.

 – До чого ти так старанно прислухаєшся?

 – Прислухаюся до того, що зараз у світі робиться. Адже від моїх вух ніщо не окриється, мені навіть чутно, як росте трава.

 Спитав королевич:

 – Скажи мені, що ж ти чуєш при дворі старої королеви, у якої красуня-донька?

 Відповів той:

 – Чую, як меч свистить, що голову з плеч нареченому рубить.

 Сказав королевич:

 – Ти мені в пригоді станеш, йди разом зі мною.

 Ось рушили вони далі й невдовзі побачили, що лежать дві ступні і ноги, а кінця їх і не видно. Проїхали вони немалу відстань і під’їхали, нарешті, до самого тіла, а потім і до голови.

 – Гей, – сказав королевич, – а ти довгий, однак, як великий канат!

 – О, – відповів довгов’язий, – це ще нічого! Якщо мені як слід витягнутись, то стану я в тисячу разів довшим, навіть більше найвищої гори на землі. І охоче готовий вам служити, якщо ви тільки згодні взяти мене до себе на службу.

 – Йди разом зі мною, – сказав королевич, – ти мені станеш у пригоді.

 Вирушили вони далі й стріли на шляху ще одного: той сидів на дорозі з зав’язаними очима.

 І сказав йому королевич:

 – Що це у тебе – очі хворі» що ти на світ не можеш дивитись?

 – Ні, – відповіла людина, – я не можу зняти пов’язку тому, що якщо я подивлюсь на щось очима, то все розлетиться на шматки, настільки могутній мій зір. Якщо це вам стане в пригоді, я готовий вам охоче служити.

 – Йди разом зі мною, – відповів королевич, – ти можеш мені стати в пригоді.

 Рушили вони далі й знайшли по дорозі людину, – та лежала на самому пеклі і тремтіла, її знобило так, що зуб на зуб не попадав.

 – Як це може тебе знобити? – спитав королевич. – Адже сонце гріє так жарко.

 – Ах, – відповіла людина, – у мене зовсім інша статура: чим спекотніше, тим я більше замерзаю і мене пробирає мороз до самих кісток; а чим холодніше, тим стає мені спекотніше; на льоді я страждаю від спеки, а у вогні від холоду.

 – Дивна ти людина! – сказав королевич. – Але якщо хочеш мені служити, то йди разом зі мною.

 Ось рушили вони далі, бачать – стоїть людина, витягнула свою довгу шию й роздивляється на всі боки і видно йому все, що за горами робиться.

 Сказав королевич:

 – Куди це ти так уважно дивишся?

 Відповіла людина:

 – У мене такий гострий зір, що я бачу все через ліси та поля, гори та долини і через весь світ бачу.

 Сказав королевич:

 – Якщо хочеш, йди разом зі мною, такого мені саме й не вистачає.

 І ось рушив королевич із своїми шістьма слугами в місто, де жила стара королева. Він не сказав, хто він такий, а сказав:

 – Якщо ви згодні віддати за мене вашу красуню-доньку, я виконаю те, що ви мені задасте.

 Зраділа відьма, що потрапив до неї знов у сіті такий прекрасний юнак, і каже:

 – Я завдам тобі потрійне завдання, якщо ти виконаєш кожне з них, станеш паном і чоловіком моєї доньки.

 – А яке ж буде твоє перше завдання? – спитав королевич.

 – Ти повинен дістати мені мою каблучку, що вронила я в Червоне море.

 Пішов королевич додому до своїх слуг і каже:

 – Перше завдання нелегке: треба дістати із Червоного моря каблучку. Ну, що робити?

 Сказав тоді той, у кого був гострий зір:

 – Я подивлюсь, де вона лежить.

 Подивився він у глибину моря й сказав:

 – Вона висить там на гострім камені.

 Відніс їх Довгов’язий у ту сторону й сказав:

 – Та я б її дістав, мені б тільки побачити, де вона.

 – Якщо діло тільки за тим і стало, то я зможу! –скрикнув Товстун і миттю ліг на землю і підставив свій рот до самої води. І рушили хвилі до нього в рот, немов у прірву яку, і він випив ціле море, і стало воно сухе, як луки.

 Нахилився тоді трохи Довгов’язий і дістав рукою каблучку. Зрадів королевич, отримавши її, і приніс каблучку старій. Здивувалася вона й каже:

 – Так, це та сама каблучка і є. Перше завдання ти виконав вдало, а тепер черга за другим. Бачиш, он там на луці перед моїм замком пасуться триста годованих биків, – ти повинен їх усіх з’їсти разом зі шкурою і шерстю, кістьми та рогами; а внизу в коморі стоїть триста діжок вина, – ти повинен їх усі випити; але якщо залишиться від биків хоча б один волос, а від вина хоча б одна крапля, прощайся тоді із своїм життям.

 Каже королевич:

 – А чи можна мені до себе гостей запросити? Без людей-то і обід не смачний.

 Засміялася злобно стара і відповіла:

 – Щоб не бути тобі одному, можеш запросити когось, не більше одного.

 Прийшов королевич до своїх слуг і сказав Товстуну:

 – Сьогодні ти будеш моїм гостем і вже наїсися досить.

 І ось надувся Товстун і з’їв триста биків, так що й волоска не залишилося, і питає, чи нема чого закусити; потім випив миттю все вино з діжок, навіть склянки не треба було, вилизав усе до останньої краплі на затичці.

 Скінчився обід, з’явився королевич до старої й сказав їй, що друге, мовляв, завдання виконане. Здивувалася стара й каже:

 – Цього ще жодна людина не могла виконати, але залишається ще одне завдання. – А сама про себе подумала: «Уже ти від мене нікуди не подінешся, не носити тобі голови на плечах». – Сьогодні ввечері, – сказала вона, – я приведу до тебе в спальню свою доньку, ти повинен її там обнімати; а коли ви будете сидіти удвох, то, дивись, стережися, щоб не заснути: як проб’є північ, я прийду, і якщо не буде вона в твоїх обіймах, то вважай себе вже мертвим.

 Подумав королевич: «Це завдання легке, вже я і очей не зімкну», але він усе ж покликав своїх слуг, розповів їм, що задала стара, і каже:

 – Хто знає, яка за цим хитрість криється; потрібно бути обережним, – ви стійте на варті і пильнуйте, щоб дівчина з моєї спальні не вийшла.

 Настала ніч, і з’явилася стара із своєю донькою й передала її в руки королевичу. Простягся тоді Довгов’язий навколо них кільцем, а Товстун став біля дверей, і жодна жива душа проникнути туди не могла б. Сиділи вони там удвох, дівчина і слова не казала, світив місяць у вікно їй прямо в обличчя, щоб міг він бачити її чарівну красу. Він тільки й робив, що дивився на неї, був повний радості й кохання, і очі його не знали втоми. Так тривало до одинадцятої години; але ось стара напустила на всіх свої чари, і всі раптом заснули, і в цю мить дівчина була вкрадена.

 Проспали вони міцним сном до без чверті дванадцять, і втратили тоді чари свою силу, і вони всі прокинулись знов.

 – Ох, яке нещастя! – скрикнув королевич. – Тепер мені не жити!

 Вірні слуги почали теж причитати, але Слухач сказав:

 – Тихше, дайте мені прислухатися.

 Послухав він трохи й каже:

 – Вона сидить на скелі, триста годин ходу звідси, і плаче над своєю долею. Ти, Довгов’язий, тільки один міг би їй допомогти, якщо б простягся у весь свій зріст. Варто тобі зробити кілька кроків, і ти будеш там.

 – Так, – відповів Довгов’язий, – але нехай іде разом зі мною Гостроокий, щоб могли ми убрати скелю.

 Подивився Довгов’язий на того, хто із зав’язаними очима, і в ту ж мить, немов після одного поруху руки, опинилися вони перед зачарованою скелею. Зняв Довгов’язий у Гостроокого пов’язку з очей, і тільки той озирнувся, як розвалилася скеля на тисячі шматків. Узяв Довгов’язий дівчину до себе на руки й приніс її миттю назад, він приніс так же швидко і свого товариша. І не встигло пробити дванадцяту, як сиділи вони як раніше і були веселі та бадьорі. Ось пробило північ, і підкралася стара відьма, всміхнулася, немов бажаючи сказати: «Тепер уже ти мій!» – вона знала, що донька її сидить на скелі, у трьохстах годинах ходу звідси. Але як побачила вона свою доньку в обіймах королевича, перелякалася і сказала:

 – Цей буде сильніший за мене!

 Тепер уже відмовлятися їй було не можна, і довелося їй дати згоду видати доньку за нього заміж. Але вона встигла шепнути їй на вухо: «Соромно тобі, що доводиться простих людей слухатися і брати собі чоловіка не за покликом серця».

 Тоді сповнилося горде серце дівчини люттю, і вона вирішила помотатися. Вона наказала наступного ранку привезти триста в’язок дров і сказала королевичу, що хоча він і виконав три завдання, але вона не стане його дружиною доти, доки хтось із них не погодиться сісти на вогнище та витримати випробування вогнем. Вона думала, що ніхто з його слуг не погодиться згоріти заради нього і що через кохання до неї він сам буде готовий зійти на вогнище, – а тоді вже вона його позбудеться. Але слуги сказали:

 – Ми всі щось зробили, тільки один Мерзляк нічого не зробив, нехай він сідає на вогнище.– І вони посадили його посеред складених дров і підпалили їх. Запалало полум’я, воно горіло цілі три дні, доки всі дрова не згоріли, і коли полум’я згасло, бачать – стоїть Мерзляк на попелі і тремтить, як лист осики, і каже:

 – Жодного разу за все своє життя не відчував такого холоду; якщо б це тривало довше, я б зовсім закоченів!

 І нічого було робити – довелося прекрасній дівчині взяти в чоловіки невідомого юнака. Ось поїхали вони в церкву, і каже стара: «Я не маю сил винести такої ганьби», і вислала слідом за ними своє військо, воно повинно було знищити все, що зустрінеться йому на шляху, і повернути її доньку. Але насторожив вуха Слухач і почув таємні речі старої.

 – Як нам тепер бути? – спитав він у Товстуна.

 Але той уже знав, що робити. Він плюнув раз-другий – і розлилося позаду карети майже море, яке він колись випив, і зробилося велике озеро. Ось військо в тому озері й потонуло. Як дізналася про те зла відьма, вислала вона своїх закованих у лати вершників, але Слухач почув дзвін і брязкіт їх збруї і зняв у слуги з очей пов’язку. І тільки подивився той на ворогів, як полопалися вершники, немов скло. І поїхав наречений з нареченою спокійно далі; і коли їх обвінчали в церкві, слуги вирішили звільнитися й кажуть своєму пану:

 – Ваші бажання здійснилися, ми вам тепер більше не потрібні, ми підемо мандрувати далі і випробовувати долю.

 А за півгодини ходьби від замку було село, і пас поблизу нього стадо свинопас. Під’їхали вони туди, і каже королевич своїй дружині:

 – А ти знаєш, хто я такий? Я зовсім не королевич, а свинопас, а той он, хто пасе стадо, рідний мій батько: нам треба піти й допомогти пасти йому стадо.

 Вийшов він з нею з карети, зайшов у корчму і таємно прошепотів хазяїнам, щоб ті відібрали у неї вночі королівське вбрання. Прокинулася вона вранці, і нічого їй було одягти. Дала їй хазяйка корчми стару спідницю, вовняні панчохи і зробила вигляд, немов це великий подарунок, і сказала:

 – Якщо б не ваш чоловік, я не дала б вам нічого.

 І повірила королівна, що він насправді свинопас, і почала пасти з ним разом стадо, а сама думала: «Я на це заслуговую за свою гордість та пиху». Так тривало вісім днів, але більше витримати вона не могла, всі ноги вкрилися у неї ранами. Прийшли до неї тоді двоє селян і питають її, чи знає вона, хто її чоловік.

 – Знаю,– каже, – він свинопас; він щойно пішов, щоб отримати трохи грошей на мотузки та снопи.

 А вони їй і кажуть:

 – Підемо з нами, ми відведемо вас до нього.– І привели її на гору в замок. Увійшла вона в залу, бачить– стоїть там її чоловік у королівському вбранні. Але вона його не впізнала, доки він не поцілував її і не сказав: – Я так багато через тебе страждав, що і ти повинна була теж заради мене постраждати.

 Відсвяткували вони тоді по-справжньому весілля, а хто цю казку розповідав, той був би теж не проти на весіллі у них побувати.

Комментариев: 1 RSS

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)