Жило-було y зеленому лісі оленятко Білоплямчик. Одного разу він поскаржився мамі:
– Нудно мені жити самому. Ні з ким погратися.
– Тобі треба знайти друзів, – відповіла мама.
Задумалося оленятко. А наступного дня попрощалося з усіма і пішло y ліс – шукати друзів.
Ішов Білоплямчик стежинкою, коли чує хтось плаче. Підійшов він до пенька, а там галча.
– Допоможи мені, оленятко! – пропищало маленьке пташеня, – я випало з гнізда, а літати ще не вмію!
Білоплямчик підставив свої ріжки і підсадив галченя y гніздечко.
– Спасибі! Ти такий добрий! – подякувало галченя.
А оленятко знову було y дорозі. Раптом йому назустріч кинулося зайченя:
– Врятуй мене! За мною женеться лисиця!
Оленятко наставило свої міцні ріжки. Лисиця злякалася й утекла.
– Спасибі тобі, Білоплямчику! – мовило зайченятко.
Оленятко бігло усе далі й далі. Та ось побачило ведмедика, що потрапив у пастку.
– Допоможи мені, Білоплямчику!
Оленятко розбило капкан своїм міцним копитцем.
– Як мені віддячити тобі? – запитало ведмежа.
Але Білоплямчик не чув – він був уже далеко.
Засмученим повернувся Білоплямчик додому, адже йому так і не вдалося знайти друзів. Та ось раптом двері відчинилися і до кімнати увійшли галченя, зайченятко та ведмедик.
– Відтепер ми – твої друзі! – сказали звірята.
– Tи допоміг нам y важку хвилину. І ми всі тебе любимо!
Так оленятко Білоплямчик знайшов вірних друзів.