Часом батьки стикаються з незрозумілим і навіть тривожним явищем: дитина починає говорити про істот, тіні, голоси або "друзів", яких більше ніхто не бачить. Для когось це може бути ознакою багатої уяви, а для когось – сигналом до дії. Як же зрозуміти, чи це нормально, і що з цим робити?
Від уявних друзів до "незримого світу": чому це трапляється?
Діти мають надзвичайно чутливу психіку, багату фантазію і незвичне світосприйняття. У віці від 2 до 7 років цілком нормально:
- вигадувати уявних друзів;
- говорити з "невидимими" істотами;
- сприймати звуки або світло як "живі" сутності.
Такі прояви найчастіше – результат творчого мислення та психологічної адаптації. Наприклад, уявний друг може допомагати дитині справлятися з самотністю, страхами або переживаннями.
Коли варто насторожитися?
Хоча уява – це частина здорового розвитку, іноді подібні "бачення" можуть бути ознакою глибших процесів. Особливо якщо дитина:
- описує моторошних істот або темні голоси;
- відчуває постійний страх, особливо вночі;
- стверджує, що хтось її кличе, лякає або наказує щось зробити;
- не може заснути без світла або присутності дорослого;
- виявляє ознаки тривоги або агресії.
У такому випадку краще проконсультуватися з дитячим психологом або неврологом, щоб виключити порушення сну, тривожні розлади або інші причини.
Як реагувати батькам?
Перш за все – не смійтеся і не заперечуйте досвід дитини. Вона дійсно може бачити чи відчувати щось, що для неї є реальним. Ваше розуміння та спокій – найважливіше.
Ось як можна діяти:
- спокійно вислухати і задавати уточнювальні запитання;
- запитати, що відчуває дитина поруч із цими істотами: страх, радість, цікавість?
- запропонувати намалювати або описати "істоту", щоб краще зрозуміти її образ;
- не змушувати дитину "забути" чи "не говорити про це";
- створити відчуття безпеки вдома: нічне світло, спокійні вечірні ритуали, підтримка.
Погляд з боку психології та езотерики
Психологи трактують "бачення" як прояв підсвідомості, стресу, бажання контролювати ситуацію або захиститися. У той же час, у багатьох культурах вважається, що діти до певного віку можуть сприймати тонкі енергетичні світи, ангелів, душ або навіть колективні архетипи.
Деякі діти, за словами езотериків, мають особливу чутливість – інтуїцію або "відкритий канал". І хоча наукових доказів цьому немає, багато родин зазначають, що з часом ці здібності минають або трансформуються.
Як допомогти дитині адаптуватися?
Якщо подібні епізоди повторюються, але дитина не виглядає наляканою – це привід для спостереження, а не паніки. Ось що допоможе:
- ведення "щоденника бачень": коли, де, що саме бачить дитина;
- казкотерапія або арт-терапія для вираження внутрішнього світу;
- більше часу на свіжому повітрі, реальних фізичних активностей;
- спільні ритуали "захисту" – наприклад, "чарівне ліжко", "щит світла" тощо.
Головне – не лякати, не стигматизувати, не соромити. Дитина має знати, що її приймають з усім, що вона переживає.