Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Румпельштільцхен (Брати Ґрімм)

Казки про:
2876

Румпельштільцхен Жив колись на світі мірошник. Був він бідний, але була у нього красуня донька. Трапилося йому якось вести з королем бесіду; і ось, щоб визвати до себе повагу, каже він королю:

– Є в мене донька така, що вміє прясти із соломи золоте прядиво.

Каже король мірошнику:

– Ця справа мені дуже подобається. Якщо донька у тебе така майстерна, як ти кажеш, то приведи її завтра до мене в замок, я подивлюся, як вона це вміє робити.

Привів мірошник дівчину до короля, відвів її король в кімнату, повну соломи, дав їй прядку, веретено й сказав:

– А тепер приймайся за роботу; але якщо ти за ніч до ранку не перепрядеш цю солому в золоте прядиво, то не минеш смерті.

Потім він сам зачинив її на ключ, і залишилася вона там сама.

Ось сидить бідна донька мірошника, не знає, що їй придумати, як своє життя врятувати, – не вміла вона із соломи прясти золотого прядива; і стало їй так лячно, що вона, нарешті, заплакала. Раптом відчиняються двері, і входить до неї в кімнату маленький чоловічок і каже:

– Добрий день, молода мірошничихо! Чого ти так гірко плачеш?

– Ах, – відповідає дівчина, – я повинна перепрясти солому на золоте прядиво, а я не знаю, як це зробити.

А чоловічок і каже:

– Що ти мені даси за те, якщо я тобі її перепряду?

– Своє намисто, – відповіла дівчина.

Узяв чоловічок у неї намисто, підсів до прядки, і турр-турр-турр – три рази обернеться веретено – ось і намотано повне мотовило золотого прядива; і так працював він до самого ранку й перепряв усю солому, і всі мотовила були повні золотого прядива.

Тільки почало сонце сходити, а король уже прийшов; як побачив він золоте прядиво, так здивувався, зрадів, але стало його серце ще більше жадібним до золота. 1 він наказав відвести доньку мірошника в другу кімнату, а була вона більша за першу і теж повна соломи, і наказав їй, якщо життя їй дороге, перепрясти всю солому за ніч.

Не знала дівчина, як їй бути, як тут горю зарадити; але знов відчинилися двері, з’явився маленький чоловічок і спитав:

– Що ти даси мені за те, якщо я перепряду тобі солому на золото?

– Дам тобі з пальця перстень, – відповіла дівчина.

Узяв чоловічок перстень, почав знов зумкотіти веретеном і до ранку перепряв усю солому в блискуче золоте прядиво. Король, побачивши цілі купи золотого прядива, зрадів, але йому й цього золота було замало, і він наказав відвести доньку мірошника в кімнату ще більшу, а було в ній повним-повно соломи, і сказав:

– Ти повинна перепрясти все це за ніч. Якщо тобі це вдасться, станеш моєю дружиною. «Хоча вона й донька мірошника, – подумав він, – але багатшої дружини мені у всьому світі не відшукати».

Ось залишилася дівчина сама, і з’явився втретє маленький чоловічок і питає:

– Що ти даси мені за те, якщо я і цього разу перепряду за тебе солому?

– У мене більше нічого нема, що я могла б віддати тобі.

– Тоді пообіцяй мені свою першу дитину, коли станеш королевою.

«Хто знає, як воно там ще буде!» – подумала донька мірошника. Та і як тут було горю зарадити? Довелося пообіцяти чоловічкові те, що він попросив; і за це людинка перепряла їй ще раз солому на золоте прядиво.

Приходить вранці король, бачить – усе зроблено, як він хотів. Влаштував він тоді весілля, і красуня, донька мірошника, стала королевою.

Народила вона через рік прекрасну дитину, а про чоловічка зовсім позабула. Як раптом входить він до неї в кімнату й каже:

– А тепер віддай мені те, що пообіцяла.

Перелякалася королева й стала йому пропонувати багатства всього королівства, щоб він тільки погодився залишити їй дитину. Але чоловічок сказав:

– Ні, мені живе миліше всіх скарбів на світі.

Засумувала королева, заплакала, і зжалився над нею чоловічок:

– Даю тобі три дні строку, – сказав він, – якщо за цей час ти дізнаєшся моє ім’я, то нехай дитина залишається в тебе.

Усю ніч королева згадувала різні імена, які колись чула, і відправила гінців по всій країні розвідати, які існують ще імена. Другого ранку з’явився маленький чоловічок, і вона почала перераховувати імена, починаючи з Каспара, Мельхіора, Бальцера, і називала всі по черзі, які тільки знала, але на кожне ім’я чоловічок відповідав:

– Ні, мене звуть не так.

Наступного дня королева наказала дізнатися у сусідів, як їх звуть, і стала називати чоловічкові незвичайні і рідкісні імена:

– А може, тебе звуть Риппенбіст, або Ганнельсваде, або Шнюрбейн?

Але він на все відповідав:

– Ні, мене звуть не так.

Третього дня повернувся гонець і сказав:

– Жодного нового імені знайти я не міг, а ось коли підійшов я до високої гори, вкритої густим лісом, де живуть одні лише лиси та зайці, побачив я маленьку хатинку, палало перед нею вогнище, і скакав через нього дуже кумедний чоловічок; він стрибав на одній нозі і кричав:

– Сьогодні печу, завтра пиво варю,
У королеви дитину відберу;
Ах, як добре, що ніхто не знає,
Що Румпельштільхцен мене називають!

Можете собі уявити, як зраділа королева, почувши це ім’я! І ось, коли до неї в кімнату невдовзі з’явився чоловічок і спитав:

– Ну, пані королево, як же мене звуть?

Вона спочатку спитала:

– Може, Кунц?

– Ні.

– А може, Гейнц?

– Ні,
– Так, мабуть, ти Румпельштільцхен!

– Це тобі сам чорт підказав, сам чорт підказав! – закричав чоловічок і так сильно топнув у гніві правою ногою, що провалився в землю до самого пояса. А потім схопив розлючено обома руками ліву ногу й сам розірвав себе навпіл.