Зимівля звірів (російська казка)

Ішов віл лісом; трапився йому назустріч баран.

– Куди, баране, йдеш? – спитав віл.

– Від зими літа шукаю, – сказав баран.

– Ходімо зі мною!

От ішли разом; трапилася їм назустріч свиня.

– Куди, свине, йдеш? – спитав віл.

– Від зими літа шукаю, – відповіла свиня.

– Ходи з нами!

Пішли втрьох далі; назустріч їм трапився гусак.

– Куди, гусаче, йдеш? – спитав віл.

– Від зими літа шукаю, – відповів гусак.

– Ну, ходи з нами!

От гусак пішов з ними. Ідуть, а назустріч їм півень.

– Куди, півню, йдеш? – спитав віл.

– Від зими літа шукаю, – відповів півень.

– Ходімо з нами!

От ідуть вони дорогою і розмовляють поміж себе:

– Як же, браття-товариство? Пора наближається холодна: де тепла шукати?

Віл і каже:

– А збудуймо хатину, бо й справді взимку замерзнемо.

Баран каже:

– У мене шуба тепла – бач, яка вовна! Я й так перезимую.

Свиня каже:

– А мені хоч які морози – я не боюся: зариюся в землю і без хати перезимую.

Гусак каже:

– А я сяду в середину ялини, одне крило простелю, а другим одягнуся, – мене ніякий холод не візьме; я й так перезимую.

Півень каже:

– І я теж!

Віл бачить – нема діла, треба самому дбати.

– Ну, – каже, – ви як собі хочете, а я буду хату будувати.

Збудував собі хатину і живе в ній.

От настала зима холоднюча, почали морози проймати; баран – нікуди діватися – приходить до вола:

– Впусти, брате, погрітися.

– Ні, баран, у тебе шуба тепла; ти й так перезимуєш. Не впущу!

– А як не впустиш, то я розженусь і виб’ю з твоєї хати колоду; тобі ж холодніше буде.

Віл думав-думав: «Дай-но впущу, а то, певно, й мене заморозить», – і впустив барана.

От і свиня замерзла, прийшла до вола:

– Впусти, брате, погрітися.

– Ні, не впущу; ти в землю зариєшся, і так перезимуєш!

– А не впустиш, то я рилом усі стовпи підрию і твою хату звалю.

Нічого не поробиш, треба впустити; впустив і свиню.

Тут прийшли до вола гусак і півень:

– Впусти, брате, до себе погрітися.

– Ні, не впущу. У вас по два крила: одне простелете, другим одягнетеся; і так перезимуєте!

– А не впустиш, – каже гусак, – то я весь мох із твоїх стін повищипую; тобі ж холодніше буде.

– Не впустиш? – каже півень. – То я вилечу на горище, всю землю зі стелі згребу; тобі ж холодніше буде.

Що робити волу? Впустив жити до себе і гусака з півнем.

От живуть вони та поживають у хатині. Відігрівся в теплі півень і почав пісеньки співати. Почула лисиця, що півень пісень співає, захотілося півником поласувати, та як дістати його? Лисиця виїхала на хитрості, пішла до ведмедя та вовка і сказала:

– Ну, дорогі кумоньки, я знайшла для всіх поживу: для тебе, ведмедю, – вола; для тебе, вовче, – барана, а для себе – півня.

– Добре, кумасю, – кажуть ведмідь і вовк, – ми твоїх послуг ніколи не забудемо! Ходімо ж, заколемо і поїмо!

Лисиця привела їх до хатини.

– Куме, – каже вона ведмедю, – відчиняй двері, я вперед піду, півня з’їм.

Ведмідь одчинив двері, а лисиця вскочила до хати. Віл побачив її і враз притис до стіни рогами, а баран почав гамселити в боки; з лисиці і дух вийшов.

– Що вона так довго з півнем упоратись не може? – каже вовк. – Відчиняй, брате Михайле Івановичу! Я піду.

– Ну, йди.

Ведмідь одчинив двері, а вовк ускочив до хатини.

Віл і його притис до стіни рогами, а баран ну гамселити по боках, і так його привітали, що вовк і дихати перестав.

Ведмідь чекав-чекав:

– Що він досі не може впоратися з бараном?! Піду-но я.

Увійшов до хатини, а віл з бараном і його так само привітали. Насилу вирвався і накивав п’ятами не озираючись.