Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Про сльози царівни (українська народна казка)

Казки про:
2078

Про сльози царівни (українська народна казка)За синіми горами, за широкими морями жив цар. Він мав доньку, файну, як зірка на небі. Радувався цар, тішилася цариця, а люди не могли надивитися на таку красу. Але царівна мала ганч: вона не могла плакати. Ні, кажу неправду: серце в неї плакало, та сльози не текли.

Забідкався цар, зажурилася цариця.

З усіх країв до дівчини приїжджали лікарі, але нічим не могли зарадити.

Цар дав розказ, аби привели найнещасливіших людей, їх було багато в його царстві. Всі розповідали в палаці про горе. Думали, від цього дівчина заплаче. Та де там! Серце обливалося сльозами, а очі залишалися сухими. Царівну вже водили й туди, де люди живуть бідно, умирають з голоду. Лише дивилася й мовчала.

Настав час красуні віддаватися. Приходили до неї женихи, милувалися дівочою вродою і йшли ні з чим додому.

– Файна царівна! – казав кожен.– Але як я піду на війну, то вона не пустить за мною і сльозину. Повернуся із війни – не заплаче з радості. Нащо така жінка?

Одного дня цар проголосив: «Хто викличе в моєї доньки сльози, тому дам своє царство!»

І двері палацу вже не запиралися. Всілякий люд приходив спробувати щастя. Та даремно – царівна не плакала.

Тоді цариця каже:

– Піду я у світ. Буду ходити по землі, аж доки десь не знайду саме джерело сліз.

Виходила на високі гори, спускалася на зелені доли і всюди питала:

– Люди добрі, не знаєте, де є джерело сліз?

Якось бідні люди показали пальцем на панський палац:

– Звідти витікають наші сльози.

Цариця побігла до розкішної садиби. Але пани з неї насміялися і назбиткувалися, а потім витрутили геть, за поріг. Ніхто не знав, що вона – цариця: від довгої мандрівки стала такою, як жебрачка.

Минули роки. Цариця ні з чим вернулася додому. А тут варта її не пускає! Цариця попросила, аби покликали царівну. З гіркого бідою вартовий послухався, і за якусь хвилину вибігла дочка. Цариця кинулась до неї з простягнутими руками. А царівна стала, як укопана. Раптом упізнала, що то її мати, і впала їй на груди.

– Мамо, рідна мамо!..

І з очей потекли сльози. Одразу – від болю і від радості...