Колись, у часи давні й темні, Бог дарував святому Ултену надлюдську силу. Але про неї знав лише один-єдиний чоловік в усій Ірландії – сам Ултен. І він беріг її не для слави, а для справжнього діла.
У 40-х роках VI століття на Ірландію звалилося страшне лихо – Чорна Смерть. Монастирські школи зачинилися, учні були відправлені по домівках, а багато з них, повернувшись, вже не застали своїх батьків живими.
Тоді святий Ултен відчинив двері свого монастиря для сиріт – і для багатьох став і батьком, і матір’ю, і останнім промінчиком тепла у змерзлому світі.
Є старовинна легенда, яку записав мудрий Онгус Прозріння – саме про ті часи й про того чоловіка.
"Одного дня до берегів Ейре (так називали Ірландію в ті часи) прибули ворожі кораблі. Флотилія чужинців сунула до країни – й король Дармід, володар усієї Ірландії, в жаху послав гінця до Ултена.
– Благай Бога! – писав король. – Захисти наш народ! Відверни це лихо від Ейре, бо гинемо ми!
І саме в ту мить, коли прибіг гонець, Ултен годував дітей. Одні були на його колінах, інші спали, треті сперечалися за хлібну скоринку.
Святий не сказав і слова. Просто підняв свою вільну – ліву – руку... і викликав бурю. Хмари зійшли з неба, вітер здійняв хвилі, і море поглинуло всю ворожу флотилію. Жоден корабель не лишився на плаву.
Коли прибули люди з подяками й славослов’ями, Ултен зустрів їх не радісно, а з докором:
– Хіба ви не могли трохи зачекати, доки я нагодую дітей? Хіба це було так важко? Я ж усе зробив лівою рукою... – А якби підняв праву, – додав тихо, – то ніколи й ніхто не наважився б більше ступити на землю Ейре. Жоден загарбник не знав би, де вона знаходиться".
У давнину говорили:
"Соломон був мудрим. Самсон – сильним. Мафусаїл – довгожителем і знавцем життя. Але навіть усі вони разом не змогли б обдурити босоногу людину".