Був собі мужик, мав собі собаку. Собака цей, поки молодий був, то й стеріг хазяїна, а як зостарівся, то хазяїн і прогнав його з двору. Ходив він собі по степу, ловив там миші, що попало, та й їв.
Уночі перестрів того собаку вовк та й каже:
– Здоров був, собако!
Поздоровкались. Вовк і питає:
– Куди ти, собако, йдеш?
– Поки я молодий був, мене хазяїн любив, бо стеріг його хазяйство, а як зостарівся, то він мене прогнав з двору.
Вовк питає:
– Може ти, собако, їсти хочеш?
– Хочу, – каже.
Вовк говорить:
– Ходім, я тебе нагодую.
Пішли. Ідуть степом, побачив вовк вівці, посилає собаку:
– Піди, – каже, – подивися, що то пасеться?
Пішов собака, подививсь, вертається й говорить:
– Вівці.
– Ну нехай їм грець! Понабираємо за зуби вовни і не понаїдаємось, голодні будемо. Ходімо, собако, далі.
Ідуть вони, побачив вовк гуси.
– А піди, – каже вовк, – подивись, собако, що то там пасеться?
Той собака пішов, подививсь, вертається, каже:
– Гуси.
– Та ну їх! Понабираємо за зуби пір’я і не понаїдаємось. Ходім, каже, – далі!
Ідуть вони далі. Побачив вовк – коняка пасеться.
– А піди, – каже, – собако, подивись, що то пасеться.
Собака прибігає й каже:
– Коняка.
– Ну, то буде наша, – каже вовк.
Пішли до тієї коняки. Вовк так гребе землю, траву кусає, щоб розсердитися. Тоді каже:
– А дивись, собако, чи в мене хвіст тріпочеться?
Подивись собака:
– Тріпочеться, – каже.
– А тепер дивись, – каже вовк, – чи посоловіли в мене очі?
– Посоловіли, – каже собака.
Тоді вовк як кинеться на ту коняку, а вона йому у відповідь копитом та по морді. Так і не вдалося їм попоїсти. Зібрався вовк та з горя пішов у ліс, а собака – далі по дорозі.
Іде той собака по дорозі і бачить кота, який ловить мишей на степу.
– Здоров, – каже, – коте! А куди ти, – каже, – йдеш?
– А так блукаю собі. Поки молодий був, то робив у хазяїна – миші ловив, а тепер уже старий став, мишей не бачу, хазяїн мене не злюбив, не дає мені їсти і прогнав мене з двору, то я оце й блукаю.
Собака каже:
– Ну, ходім, брате коте, я тебе нагодую. (Це вже й собака так хоче робити, як вовк хотів, але не вдалося).
Ідуть вони вдвох, побачив собака вівці та й посилає кота:
– Біжи, – каже, – брате, подивись, що то пасеться?
Кіт побіг, подививсь і каже:
– Вівці.
– Хай їх цей та той забере! Понабираємо за зуби вовни і не наїмося. Ходім далі!
Ідуть. Собака побачив гуси.
– Піди, – каже, – подивись, братухо, що то пасеться?
Кіт побіг, подививсь, каже:
– Гуси.
– Хай їм лихо! Понабираємо за зуби пір’я й не понаїдаємось.
Пішли вони далі. Ідуть вони. Побачив собака коняку.
– Біжи, брате, – каже собака котові, - подивися, що то пасеться?
Пішов кіт, подивився й каже:
– Коняка.
– Ну, це, – каже собака, – буде наша, поснідаємо добре.
Почав собака їсти землю, яриться та й каже:
– А дивись, коте, чи в мене хвіст тріпочеться?
– Ні, - каже кіт.
Собака знов гребе землю, щоб розсердитися, та й знов каже:
– А що, чи тріпочеться? Кажи, що тріпочеться!
Подивився кіт та й каже:
– Трошки почав тріпотатися.
– Ой, коте, як нападу зараз на цю коняку! – каже собака.
І знов почав собака гребти землю і питає кота:
– А дивись, брате коте, чи посоловіли в мене очі?
– А кіт каже:
– Ні.
– Е, ти брешеш! Кажи: посоловіли! – каже собака.
– Ну, нехай посоловіли, – кіт говорить.
Собака як розсердиться та як скочить на ту коняку! А та коняка як дасть йому копитами по голові! Він упав та очі витріщив. А котик як прибіжить та й каже:
– Ой, братику, як у тебе очі посоловіли!