Польдіно та суддя (італійська казка)

Жив колись безпритульний убогий хлопець Польдіно. Якось за весь день не вдалося заробити бідолашному навіть кусня хліба, тому голодним улігся на морському причалі та й заснув.

Сниться сердешному, що запрошений на пишний обід.

Раптом хлопець ненароком зірвався вниз та упав прямо у великий парусний човен, завантажений яйцями.

Страшенний тріск розбудив хазяїна судна, котрого за кучеряву бороду прозвали Барбариччо.

– Телепню, ти мене розорив! – трясучись від злості, закричав багатій. – Заплатиш за все сповна!

– Але ж не маю і копійчини... – несміливо відказав юнак.

– Яке мені до того діло? Ходімо до судді! Він уже знайде спосіб примусити тебе розплатитися.

Дорогою кмітливий Польдіно підібрав камінь і загорнув у носову хусточку. От прийшов хлопець разом із хазяїном човна до суду, стоїть собі та спокійнісінько чекає. Нарешті узялися до розгляду справи.

Коли суддя задавав Польдіно якесь запитання, той у відповідь показував камінь, загорнутий у хустку.

Чиновнику здалося, що хлопець хоче його підкупити.

Він почухав за вухом, чихнув та ухвалив такий вирок:

– Оскільки Польдіно розбив вантаж Барбариччо, нехай власник товару, у свою чергу, стрибне з причалу в човен та перечавить яйця, котрі купить Польдіно.

Проте хазяїн судна боявся, що, плигнувши з місточка, зламає шию. Багатій тихцем запропонував бідному парубкові сто золотих монет, аби лиш той не примушував його стрибати.

Хлопець погодився.

Коли всі розійшлися, суддя покликав Польдіно:

– Ну, що там у тебе в хусточці? Покажи-но.

Розгорнув вузлик, – аж там звичайнісінький камінь.

– Як?! Я тебе виправдав, а ти, негіднику, даєш камінь?! Чому?

– Тому, – спокійно відповів хлопець. – Якщо суддя совісний, то не повинен вимагати хабара, коли ж несправедливий, то ні на що, крім каменя, не заслуговує.

Чиновник так розгубився, що нічого не зміг на те сказати. Не знайшов хабарник відповіді й понині.