Красуня Покахонтас була дочкою Поухатана – вождя індіанського племені.
Покахонтас дуже любила природу, їй подобалося гуляти лісом разом зі своїми маленькими друзями – пташкою-колібрі Флітом та єнотом Міко.
Якось Покахонтас вирішила відвідати бабусю Вербу, яка була давнім і мудрим духом дерев. Бабуся Верба часто давала дівчині добрі поради.
Цього разу вона сказала молодій індіанці:
– Прислухайся до свого серця. Якщо тебе колись мучитимуть сумніви, воно тобі підкаже, як вчинити.
По міцних гілках бабусі Верби Покахонтас залізла на верхівку дерева. І тут над морем вона побачила незвичайні білі хмари.
Насправді це були вітрила величезного корабля. Покахонтас, як і всі мешканці індіанської селища, жодного разу в житті не бачила кораблів. Таке дивовижне видовище вразило юну індіанку.
На кораблі припливли люди з далекої Англії. Вони перетнули океан у пошуках золота. Одного з них звали Джон Сміт. Щоб зорієнтуватися на новому місці, він заліз на дерево.
– А це що за маленький розбійник? – здивувався Сміт, помітивши Міко.
Покахонтас тим часом спостерігала за незнайомцем зі свого укриття.
«До чого ж він гарний, – думала дівчина. – Але чи добре у нього серце?»
Почувши шурхіт за спиною, Джон Сміт озирнувся – і побачив дівчину, що втікала до річки.
Джон поспішив за нею і наздогнав її, коли вона вже стрибнула в каное.
– Не бійся, – звернувся він до індіанки.
Покахонтас, звичайно ж, не могла зрозуміти, що він говорить. Але вона згадала пораду бабусі Верби – прислухатися до голосу серця. І тут вона одразу все зрозуміла!
Тим часом товариші Джона Сміта зі злістю копали землю. Жадібний губернатор Раткліфф мріяв знайти золото.
– Копайте глибше! – командував він.
Декілька індіанців з племені Покахонтас, причаївшись за деревами, стежили за незнайомцями. Вони ніяк не могли зрозуміти, навіщо перекопали всю землю в окрузі.
Але один з моряків раптом помітив індіанця, що лежав у засідці, і вистрілив у нього!
На щастя, індіанець виявився лише пораненим у ногу. Кокоум, найсильніший воїн племені, підхопив пораненого на плечі і відніс його до села.
Як тільки батько Покахонтас дізнався про те, що сталося, він розлютився.
– Спочатку вони осквернили наші землі, а тепер ще й почали нападати наших людей! – у гніві вигукнув вождь Поухатан.
Тим часом Покахонтас та Джон Сміт стали добрими друзями. А цікавий Міко бавився із дивовижними штучками, які витягав з сумки Сміта.
Джон розповідав молодій індіанці про Англію, про високі будинки та багатолюдні вулиці.
– І у вашій країні ми збудуємо такі міста, – сказав він. Але Покахонтас спробувала пояснити йому, що серцю її народу набагато ближче красиві зелені ліси.
– Ми частина природи! – вигукнула вона.
– Твоя країна справді чудова, – визнав Джон. – Може, мої друзі забудуть про золото, коли побачать цю красу!
– А що таке золото? – здивувалася Покахонтас.
Джон показав їй золоту монетку, і дівчина здивовано знизала плечима:
– У нас немає золота!
Коли Джон Сміт передав Раткліффу слова Покахонтас, жадібний губернатор йому не повірив.
– Червоношкірі брешуть! – репетував він. – Ми обов’язково знайдемо золото і заберемо його в них!
Тим часом Покахонтас намагалася вмовити батька не вступати на стежку війни з чужинцями.
– Якщо вони погодяться на перемовини, ти з ними зустрінешся?
Вождь неохоче погодився.
Пізнього вечора Джон знайшов Покахонтас на лісовій галявині неподалік бабусі Верби. Сміт пообіцяв дівчині зробити все можливе, щоб відмовити своїх товаришів від нападу на індіанців. Покахонтас була така вдячна Джону, що поцілувала його!
Цієї миті на галявині з’явився Кокоум! Побачивши Покахонтас в обіймах Джона, індіанець вирішив, що чужинець напав на дівчину, і накинувся на нього!
Але один із друзів Джона – Томас – бачив усе і вистрілив у Кокоума!
Індіанці, почувши звук пострілу, прибігли на галявину. Томасові вдалося втекти в ліс, а Джон Сміт був відразу схоплений.
Вождь Поухатан оголосив, що за смерть Кокоума Джон має заплатити своїм життям. Наступного ранку на нього чекала болісна страта!
Покахонтас була пригнічена горем! Поглянувши на компас Джона, вона згадала слова бабусі Верби і прислухалася до свого серця. І воно підказало, як їй треба вчинити!
Підбігши до Джона, вона закрила його собою.
– Якщо ви вб’єте його, вам доведеться вбити і мене! – вигукнула вона. Дивіться, куди вас привела ненависть!
Поухатан зрозумів, що його дочка полюбила незнайомця і залишив йому життя.
Але тут із лісу вийшов озброєний загін англійців на чолі з Раткліффом. Губернатор наказав відкрити вогонь по індіанцям!
Але моряки відмовилися – вони на власні очі бачили, як ті звільнили Джона Сміта.
Тоді підступний Раткліфф сам вистрілив у Поухатана! Але Джон кинувся під кулю і врятував вождю життя!
Друзі Джона зв’язали губернатора і відтягнули на корабель. Джону теж треба було повертатися до Англії – заліковувати рану.
Покахонтас була засмучена.
Джон запропонував їй поїхати з ним до Європи. Але юна індіанка розуміла, що її місце серед одноплемінників. Дівчина ледь стримувала сльози.
Втім, вона була впевнена: хоч вони з Джоном і розлучаються, їхні серця завжди будуть разом!