Дванадцять братів (Брати Ґрімм)

***

Дванадцять братів (Брати Ґрімм) Жили колись король та королева; вони жили між собою у мирі та згоді, і було у них дванадцять діточок, але всі одні лише хлопчики. Ось і каже якось король своїй дружині:

– Якщо тринадцята дитина, яку ти народиш, буде дівчинкою, то дванадцять хлопчиків треба буде вбити, щоб у неї і багатства було більше, і щоб вона одна отримала все королівство.

І наказав король зробити дванадцять домовин, накласти в них стружок, і щоб лежало в кожній по маленькій подушечці; ці домовини були поставлені у таємній кімнаті, а ключ від неї він віддав королівні і наказав їй нікому про це не казати.

І сиділа мати цілі дні така сумна і печальна, що молодший син її, що був завжди із нею, якого вона назвала, по-біблійному, Веніаміном, став питати її:

– Мила матусю, чого ти така сумна?

– Миле дитя, – відповіла вона, – я про це сказати тобі не можу. – Але він не залишав її, доки вона не пішла і не відчинила кімнату і не показала йому дванадцять готових домовин із стружками. І сказала вона:

– Мій милий Веніамін, ці домовини твій батько приготував для тебе і твоїх одинадцяти братів. Якщо у мене народиться на світ дівчинка, то всі ви будете вбиті і в них поховані.

Нона розповіла йому все це із слізьми на очах, а син її втішав і казав:

– Не плач, мила матусю, ми щосв придумаємо і звідси підемо.

– Йди разом із своїми братами у ліс, хай хтось із вас залізе на найвище дерево і весь час стоїть там на варті і дивиться на вежу нашого замку. Якщо народиться у мене син, я підійму білий прапор, – і ви можете тоді повернутися; а народиться дівчинка, я підійму червоний прапор,– тоді ви біжіть якнайшвидше, і хай береже вас Господь Бог. Кожної ночі я буду вставати і за вас молитися: взимку – щоб ви зігрілися десь біля вогнища, а влітку – щоб не загинули від спеки.

Вона благословила своїх синів, і вони пішли в ліс. Кожний із них стояв по черзі на варті на високому дубі і дивився на замкову вежу.

Так минуло одинадцять днів, і прийшла черга стояти на варті Веніаміну; і побачив він, що піднятий на вежі прапор; але прапор був не білий, а червоний як кров, і це значило, що всім їм доведеться загинути. Почувши це, брати розлютилися і сказали:

– Невже ми повинні загинути через якусь дівчинку! Поклянемось за це помститися! Де тільки не зустрінемо дівчинку, хай проллється її кров!

Потім вони вирушили далі, у самі хащі лісу, туди, де було ще темніше та жахливіше; і знайшли вони там невелику зачаровану хатинку, вона стояла там порожня. І вони сказали:

– Ми оселимося тут; ти, Веніамін, як наймолодший і найслабший, будеш залишатися вдома та хазяйнувати, а ми будемо ходити на полювання і знаходити їжу.

І вони ходили в ліс, били зайців, диких кроликів, птиць і приносили додому усю здобич Веніаміну, а він повинен був готувати їжу, щоб вони не голодували. І прожили вони у тій хатинці цілих десять років – час минув зовсім непомітно.

А донька, яку народила королева, за цей час встигла вирости; вона була добра серцем, красива обличчям, і була на лобі у неї золота зірка.

Якось у замку прали білизну, і вона помітила дванадцять чоловічих сорочок і спитала у матері:

– Чиї це сорочки, на батька ж вони замалі?

Відповіла їй мати з важким серцем:

– Мила дитино, це сорочки твоїх дванадцяти братів.

Дівчина спитала:

– А де ж мої дванадцять братів, я ніколи про них не чула.

– Бог лише знає, де мандрують вони тепер по світі, – відповіла мати і привела доньку до таємної кімнати, відчинила її і показала їй дванадцять наповнених стружками домовин і маленькі подушки.

– Ці домовини, – сказала вона, – були зроблені для твоїх братів, але вони таємно пішли із замку, коли ти народилася, – і вона розповіла їй, як все це сталося.

Дівчина сказала:

– Не плач, мила матусю, я піду і розшуки ю своїх братів.

Вона взяла дванадцять сорочок і пішла. І потрапила вона саме у той темний ліс. Йшла нона цілий день і під вечір підійшла до зачарованої хатинки. Вона увійшла туди і побачила хлопчика, він спитав у неї:

– Ти звідки прийшла і куди йдеш? – Він дивувався, що вона така красива, що на ній королівська сукня, а на лобі золота зірка.

– Я королівна, – відповіла вона, – шукаю своїх дванадцять братів і буду шукати їх всюди по світу, де є тільки синє небо, доки не знайду їх.

І вона показала йому дванадцять сорочок, які належали її братам. І зрозумів тоді Веніамін, що це його сестра, і сказав:

– Я твій молодший брат Веніамін.

Вона від радості заплакала, і Веніамін теж, і стали вони цілувати і обнімати один одного. І він сказав:

– Мила сестро, я повинен тебе попередній, що ми з братами поклялися вбивати кожну дівчину, яку зустрінемо, тому що через дівчину ми повинні були покинути своє королівство.

– Що ж, я охоче помру, – сказала вона, – якщо цим зможу врятувати своїх дванадцять братів.

– Але я не хочу, – відповів він, – щоб ти померла; сховайся ось у цей чан, доки не прийдуть одинадцять братів, а я вже якось їх відмовлю.

Вона так і зробила. Коли прийшла ніч, брати повернулися з полювання, і була готова для них вечеря. Вони сіли за стіл, почали їсти, і питають Веніаміна:

– Ну, які у тебе новини?

– А хіба ви нічого не знаєте? – сказав Веніамін.

– Ні, – відповіли вони.

А він продовжував:

– Ви були у лісі, а я залишався вдома, але знаю більше за вас.

– Так розповідай нам.

– Добре, – сказав він, – тільки пообіцяйте мені, що першу дівчину, яку ми зустрінемо, вбивати не станемо.

– Так, – скрикнули вони, – ми її помилуємо, тільки розкажи нам усе.

І він сказав:

– А наша сестра тут.

Він підняв чан, і ось вийшла звідти королівна у своєму королівському вбранні, із золотою зіркою на лобі; і була вона така гарна, ніжна і мила. Вони всі зраділи, кинулися до неї на шию, стали її цілувати і полюбили її всім серцем.

І залишилася вона разом із Веніаміном у хатинці і стала допомагати йому хазяйнувати. Одинадцять братів ходили в ліс, ловили диких косуль, птахів та голубів, щоб було що їсти, а сестра із Веніаміном готувала їжу. Вона ходила збирати хмиз, щоб було на чому варити їжу, а замість овочів збирала різні трави і ставила у піч горщики, щоб до приходу одинадцяти братів приготувати їм вечерю. Вона слідкувала в хатинці за чистотою та порядком, прибирала ліжка, щоб вони були чисті та свіжі; і брати були завжди задоволені і жили з нею дуже і дуже добре.

Якось Веніамін разом із сестрою приготували прекрасну вечерю, і коли всі зібралися, вони сіли за стіл, їли і пили і були радісні І веселі.

Але поряд із зачарованою хатинкою був маленький садочок, і росло у ньому дванадцять лілей, що звуться також «студентами»; І ось захотілося їй зробити братам приємне, вона зірвала дванадцять лілей, щоб подарувати кожному братові після обіду по квітці. Але тільки зірвала вона лілеї – і миттю обернулися дванадцять братів на дванадцять круків; вони піднялися над лісом і полетіли, а ще зникли хатинка і садок.

І залишилася бідна дівчина сама-самісінька в дикому лісі. Озирнулася вона, бачить – стоїть перед нею стара і каже:

– Що ж ти, дитино моя, наробила? Навіщо зірвала дванадцять білих лілей? Це ж були твої брати, тепер вони навік стали круками.

Почала дівчина, плачучи, її питати:

– А чи не можна їх якось повернути?

– Ні, – сказала стара, – є один спосіб на світі, але це так важко, що врятувати їх ти все одно не зможеш: треба цілих сім років мовчати, не можна ані сміятися, ані говорити; а якщо ти скажеш хоча б одне слово або до виконання строку не вистачить хоча б однієї години, то все тоді буде марно, і одне твоє слово вб’є твоїх братів.

Подумала дівчина: «Я знаю напевне, що допоможу звільнитися своїм братам». І вона пішла, відшукала високе дерево, видерлася на нього і почала прясти там прядиво; але не говорила та не сміялася.

І сталося так, що полював у той час саме у цьому лісі король, і був у нього великий хорт; підбіг він до дерева, на якому сиділа дівчинка, і став навколо нього стрибати та гавкати. Під’їхав король до дерева, побачив прекрасну королівну із золотою зіркою на лобі й був у такому захваті від її краси, що спитав її, чи не хоче вона стати його дружиною. Вона нічого не відповіла, тільки трохи головою кивнула. Тоді він вліз на дерево, зняв її звідти, посадив на коня і привіз до себе додому. І вони відсвяткували на радощах розкішне весілля. Але наречена не казала ані слова і не сміялася.

Ось прожили вони вже разом два роки в радості та згоді, і почала тоді мати короля, – а була вона жінка зла, – наговорювати на молоду королеву; і сказала вона одного разу королю:

– Але це ж проста жебрачка, яку ти привіз із собою, і звідки можна знати, якими поганими справами вона займається потайки від тебе. Якщо вона німа, то могла хоча б один раз засміятися; а хто ніколи не сміється, сумління у того нечисте.

Король вірити цьому спочатку не хотів, але стара все відстоювала своє, звинувачувала королеву у різних поганих вчинках і, нарешті, короля запевнила; і ось він оголосив їй смертний вирок.

Уже розпалили на дворі велике вогнище, на якому повинні були її спалити. і стояв король, па вежі біля вікна і дивився зі слізьми на очах: він усе ще дуже кохав королеву. Ось прив'язали її до стовпа, і став вогонь уже лизати червоними язиками її одежу,– і сталося це саме в ту мить, коли минуло сім років. І раптом почувся у повітрі шум крил,– прилетіли дванадцять круків і опустилися на землю; і тільки торкнулися вони землі, як знов обернулися дванадцятьма братами, яких вона врятувала. Нони розкидали вогонь, загасили попум'я, звільнили свою улюблену сестру і стали її цілувати і притискати до серця.

І тепер, коли вона могла вже заговорити, вона розповіла королю, чому вона весь час мовчала і ніколи не сміялася.

Довідавшись, що вона ні в чому не повинна, король зрадів, і стали всі жити у згоді до самої смерті. А злу свекруху привели на суд і посадили у діжку з киплячою олією і отруйними зміями, і загинула вона страшною смертю.


== Читать на русском языке ==

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)