Пінам, Панам, Мара-Фанам і Калліах-Аранам (ірландська казка)


Пінам, Панам, Мара-Фанам і Калліах-Аранам (ірландська казка)

У безглуздих балачках старого Нуала Мак Класкі, якщо чесно, іноді ховалась мудрість. Але, щоб її знайти, треба було добряче покопирсатись. А ми, звісно, копирсатися не хотіли – ми й так уже докопались до більшого, ніж бажали. Тому історія Нуала про Пінама, Панама, Мара-Фанама і Калліах-Аранама була для нас – таких собі босоногих слухачів – і наука, і розвага водночас, як казала лисиця, коли залізла в курник.

Отже, Пінам, Панам, Мара-Фанам і Калліах-Аранам володіли одним-єдиним полем пшениці – усі разом, по-чесному.

Коли пшениця достигла, вони зібралися і...

– Це моє! – сказав Пінам.

– А от і ні, моє! – заперечив Панам.

– Та йдіть ви обидва під три чорти – це моє! – втрутився Мара-Фанам.

– Та щоб ви всі провалилися, це моє! – гримнув Калліах-Аранам.

І подалися вони до лордського двору, щоби той розсудив.

Лорд послухав – та й мовив:

– Поділіть поле по борознах і візьміть по рівній частині. Так буде справедливо.

Повернулися – поділили.

Але що ви думаєте? Залишилась одна зайва борозна.

– Це моя! – сказав Пінам.

– А от і ні, моя! – сказав Панам.

– Та щоб вас – моя! – крикнув Мара-Фанам.

– Щоб ви всі пропали – моя! – рявкнув Калліах-Аранам.

Знову пішли до лорда.

– Ну що ж, – сказав лорд, – поділіть борозну на копи – і знову розділіть по-чесному.

Так і зробили. Але – і з копами те саме! Усі порівну, а одна копа – зайва.

– Це моя! – сказав Пінам.

(І далі – ви вже знаєте...)

Поділили копу на снопи.

Один сніп – зайвий.

Поділили сніп на колоски.

Один колосок – зайвий.

Поділили колосок на зернятка.

Одне зернятко – зайве.

І кожного разу:

– Моє!

– Ні, моє!

– Та щоб вас усіх!

– Щоб ви всі зникли з лиця землі – моє!

І що ж? Взяли те злощасне зернятко, знову подалися до лорда.

А лорд узяв зернятко, задумався, а тоді сказав:

– Ходімо.

Привів він усіх четверо до річки, до місця, де крутяться страшні водовороти. І... кинув туди зернятко.

А Пінам, Панам, Мара-Фанам і Калліах-Аранам – не роздумуючи, всі разом плигнули за ним.

І більше ніхто їх не бачив.

Ось так закінчилась ця історія – дурна чи повчальна, як кому ближче.


У давнину казали:

Хата згоріла – але ж ворота вціліли.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)