У безглуздих балачках старого Нуала Мак Класкі, якщо чесно, іноді ховалась мудрість. Але, щоб її знайти, треба було добряче покопирсатись. А ми, звісно, копирсатися не хотіли – ми й так уже докопались до більшого, ніж бажали. Тому історія Нуала про Пінама, Панама, Мара-Фанама і Калліах-Аранама була для нас – таких собі босоногих слухачів – і наука, і розвага водночас, як казала лисиця, коли залізла в курник.
Отже, Пінам, Панам, Мара-Фанам і Калліах-Аранам володіли одним-єдиним полем пшениці – усі разом, по-чесному.
Коли пшениця достигла, вони зібралися і...
– Це моє! – сказав Пінам.
– А от і ні, моє! – заперечив Панам.
– Та йдіть ви обидва під три чорти – це моє! – втрутився Мара-Фанам.
– Та щоб ви всі провалилися, це моє! – гримнув Калліах-Аранам.
І подалися вони до лордського двору, щоби той розсудив.
Лорд послухав – та й мовив:
– Поділіть поле по борознах і візьміть по рівній частині. Так буде справедливо.
Повернулися – поділили.
Але що ви думаєте? Залишилась одна зайва борозна.
– Це моя! – сказав Пінам.
– А от і ні, моя! – сказав Панам.
– Та щоб вас – моя! – крикнув Мара-Фанам.
– Щоб ви всі пропали – моя! – рявкнув Калліах-Аранам.
Знову пішли до лорда.
– Ну що ж, – сказав лорд, – поділіть борозну на копи – і знову розділіть по-чесному.
Так і зробили. Але – і з копами те саме! Усі порівну, а одна копа – зайва.
– Це моя! – сказав Пінам.
(І далі – ви вже знаєте...)
Поділили копу на снопи.
Один сніп – зайвий.
Поділили сніп на колоски.
Один колосок – зайвий.
Поділили колосок на зернятка.
Одне зернятко – зайве.
І кожного разу:
– Моє!
– Ні, моє!
– Та щоб вас усіх!
– Щоб ви всі зникли з лиця землі – моє!
І що ж? Взяли те злощасне зернятко, знову подалися до лорда.
А лорд узяв зернятко, задумався, а тоді сказав:
– Ходімо.
Привів він усіх четверо до річки, до місця, де крутяться страшні водовороти. І... кинув туди зернятко.
А Пінам, Панам, Мара-Фанам і Калліах-Аранам – не роздумуючи, всі разом плигнули за ним.
І більше ніхто їх не бачив.
Ось так закінчилась ця історія – дурна чи повчальна, як кому ближче.
У давнину казали:
Хата згоріла – але ж ворота вціліли.