Жив собі один пекар – працьовитий чоловік, але бідний. Якось уночі він замісив тісто, щоб зранку спекти хліб. Поки чекав, доки воно підійде, вирішив трохи прилягти, тільки-но на хвильку, аби не проспати. Та сон узяв гору, і він проспав аж до ранку.
Прокинувся пекар у жаху:
– Ой лишенько, тісто зіпсувалось! Пропав і хліб, і заробіток! Що ж тепер робити? Де я візьму муку на завтра?
Схопився він, побіг у пекарню – і оторопів від подиву: усе тісто вже спечене, хліб охайно складений рядами, а від свіжої скоринки йшов такий духмяний аромат, що аж серце раділо.
Відчинив він двері, і покупці, мов на диво, збіглися звідусіль – ураз розібрали всі буханці. А хліб був такий смачний, що люди ще довго хвалили його на весь ярмарок.
Наступної ночі пекар знову замісив тісто, ліг відпочити – і знову вранці знайшов свіжий, рум’яний хліб, наче його пекли невидимі руки.
Так тривало день за днем. Хліб пекаря славився на всю округу, прибутки зростали, і здавалося, сама доля зглянулася на нього.
Та одного вечора каже він своїй дружині:
– Жінко, а чи не поглянути нам, хто ж це щоночі трудиться замість мене?
Довго чекали вони, аж доки пробила північ. Тоді обережно підкралися до дверей пекарні й заглянули в замкову щілину.
І що ж вони побачили?
До пекарні зайшов маленький чоловічок – убого вдягнений, у поношеному сюртуці, з засмальцьованими рукавами. Зняв він свій старий одяг, засучив рукави та заходився працювати – швидко, спритно, вправно, наче знав кожну піч і кожну лопату ще від учора.
Замісив тісто, спік хліб, розклав його рядами, витер руки, знову вдягнувся – і... розтанув у повітрі, мов тінь перед ранковим сонцем.
Пекар і його жінка стояли, не тямлячи себе від подиву. Їм стало шкода того маленького трудівника.
– Бідолашний, – сказала жінка, – ходить у старому лахмітті, а працює, як справжній майстер. Купімо йому новий сюртук, хай має чим зігрітися.
Так і зробили: наступного дня придбали гарний новий сюртук, поклали його в пекарні й чекали, що вночі той чоловічок знайде свій подарунок.
Але ніч минула – і ніхто не прийшов. Сюртук так і залишився лежати, а невидимий пекар більше ніколи не з’явився.
Тоді подружжя зрозуміло, що то був не звичайний чоловік, а шрайтеле – дух пекарського ремесла, який допомагає чесним трудівникам, та зникає, щойно вони розкриють його таємницю.
І відтоді пекар уже ніколи не бачив дивних помічників, але кожного разу, коли пахнув хліб у печі, він шепотів із вдячністю:
– Дякую тобі, невидимий друже, за те, що навчив мене трудитися з душею.