Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Свинопас (угорська казка)

Казки про:
391

Свинопас (угорська казка)

Було це чи не було, але за далекими морями, за високими горами стоїть безбока піч, що пече пироги без жару, без пару, без вугілля, без дров, і випікається в ній сімдесят сім перепічок, всі одна за одну смачніші. Більше навряд чи я збрешу, хіба про те, що зараз розкажу.

Так от, там жила убога жінка. Був у неї один син, на прізвисько Свинопас.

Цей Свинопас почув, що один багач збирається віддати свою дочку за того, хто так зуміє сховатися, що вона його не знайде.

«Ну, Свинопасе, – сказав він сам до себе, – не соромся, покажи людям, що й ти не ликом шитий!»

І Свинопас зібрався в путь-дорогу. Мати напекла йому у дорогу пісних коржів, він поклав їх у торбу. Надів підбитого вітром кожуха – і пішов у мандри.

Ішов він через долини, яри, через гори, то лісом, то степами, майже усі коржі поїв, а садиби багача все не видно не було.

Уже й тиждень минув, відколи вийшов Свинопас, уже й останнього коржа він з’їв, але ні садиби, ні будинку, ні багача самого і сліду не було. Іде Свинопас, їсти-пити хоче, в роті пересохло, язик мов деревина.

Свинопас (угорська казка) - 2

«Що ж робити? – міркує Свинопас. – Пропадеш ні за яку душу».

Попрямував далі. Раптом бачить – колодязь, а на колодязі сидять двоє білих голубів. Підійшов до них Свинопас.

– Ну, голуби, я вас з’їм, бо, мабуть, з голоду помру.

А голуби кажуть:

– Не займай нас, Свинопасе. Краще витягни нам відро води, нам дуже пити захотілось. А за добро – добра і жди!

Голуби так умовляли його, що Свинопас пожалів їх. Він підійшов до колодязя, витягнув відро води, дав голубам напитись та й сам теж напився смачної, стуленої водички і пішов далі.

Спрага тепер уже не мучила його, зате в животі щось гарчало, наче цепний пес.

Ідучи степом, Свинопас зустрів кульгаву лисицю.

– Ну, лисичко, – сказав Свинопас, – думай про мене, що хочеш і як хочеш, але я тебе з’їм.

– Не треба! – почала благати кульгава лисиця. – Я несу їжу моєму синкові. А от за добро – добра і жди! Коли-небудь я тобі в пригоді стану.

Свинопас (угорська казка) - 3

У Свинопаса від голоду навіть очі рогом полізли, але він послухався лисиці.

Ішов Свинопас, шкутильгаючи від утоми і голоду. Ішов по ріллі, ішов по пару, по стерні. Усі крихти в своїй торбі повизбирував і з’їв. Але яка користь від тих крихт голодному шлункові!

Ішов Свинопас, хитаючись, як билинка на вітрі, думав, що вже йому кінець, що нікуди він уже не дістанеться, та й додому не повернеться.

Раптом перед ним постало велике озеро.

«Ану, – думає, – подивлюсь, чи нема тут чогось їстівного».

Підійшов до води і бачить, що біля самого бережка рибка б’ється. Він рвонувся до неї, схопив і витягнув з води. Але рибка мовила благальною

– Не їж ти мене, Свинопасе, за твою доброту я тобі в пригоді стану.

Довго дивився Свинопас на рибку – дуже гарненька вона була, луска аж сяяла на сонці – і пустив її назад у воду.

Нелегка річ – голод! Свинопас уже пожалкував, шо покинув свою домівку, але тепер однако вороття нема.

Пішов собі Свинопас далі. Знову побачив колодязь з коловоротом, а на коловороті – двох білих голубів.

– Тепер ви мене більш не одурите, – сказав Свинопас. – Хоч як благайте – я з’їм вас.

Поперелякувалися білі голуби, почали просити Свинопаса, щоб він і тепер пожалів їх, а за це пообіцяли стати йому в пригоді.

– Та ви все обманюєте мене, а я, як дурень, слухаю і вірю. Що ж я маю робити? З голоду помирати?

Хотів був з’їсти голубів, але ті так просили, так благали помилувати їх востаннє, що Свинопас знову витягнув для них з колодязя відро води, сам теж напився і попрямував далі.

Свинопас (угорська казка) - 4

Тепер Свинопас відчув, що далі терпіти несила і що піп таки загине від жахливого голоду. Він уже не міг навіть пригадати, скільки часу був у дорозі. Вирішив – хай буде те, що судилося!

Довго-довго йшов він і нарешті дійшов до хором, у яких жив багач. Дивиться – біля воріт стоїть хазяїн. Свинопас поштиво вклонився йому. Багач відповів поклоном.

– Як же ти, Свинопасе, дістався сюди? – спитав він. – Чого ти тут не бачив?

Тоді Свинопас розповів йому, чого прийшов. Сказав піп, що чув, начебто хазяїн віддасть дочку тільки за того, хто зуміє сховатися від неї так, що вона його не знайде. От він, мовляв, теж хоче пошукати щастя – може, у нього щось і вийде.

– Добре, синку, добре, – погодився багатий хазяїн. – Але бачиш, тут уже дев’яносто дев’ять голів посаджено на палі; твоя буде сотою, коли погано сховаєшся.

Свинопас не злякався, лише сказав, що вже якось постарається.

Потім вони увійшли в дім. Свинопас признався, що дуже зголоднів, йому принесли їжу, і він наївся досхочу.

На ранок, тільки-но Свинопас устав, хазяїн підійшов до нього і порадив сховатися, перш ніж прокинеться донька, бо інакше це йому навряд чи вдасться.

Заметушився Свинопас, ніяк не міг придумати, куди б його сховатися, і раптом побачив на вікні двох білих голубів, тих самих, яких зустрів на початку своєї мандрівки. Відчинив вікно, а голуби кажуть йому:

– Ходімо з нами, ми тебе понесемо.

Свинопас повірив голубам, не став відмовлятися, а ті понесли його, як вітер, і сховали за спиною сонця.

Встала хазяїнова дочка, вийшла в сад, зірвала найкращу троянду, потім крутнулася на підборах і крикнула:

– Ану вилазь, Свинопасе! Ти ж там, за сонцем!

Ох і злість взяла Свинопаса! Та й налякався він. Але нічого не вдієш! Виліз він з-за спини сонця і пішов просто на кухню.

Другого дня, вдосвіта, Свинопас устав, подивився у вікно і на стежці, що вела до будинку, побачив лисицю. Вийшов Свинопас до лисиці, пошептався з нею, і вона одвела його за сім миль під землю.

Свинопас (угорська казка) - 5

Хазяїнова дочка вийшла в сад, зірвала найкращу троянду, крутнулася на підборах і сказала:

– Ану вилазь, Свинопасе, ти сидиш під землею, за сім миль від мене.

Що ж його робити! Виліз Свинопас і звідти.

На третій день він пішов до озера, в якому жила маленька рибка. Вона поплила з ним у найвіддаленіший закуток озера і сховала його на самому дні.

«Ну,– подумав Свинопас,– тут вона вже не побачить мене. Нехай спробує знайти!»

Але хазяїнова дочка вийшла в сад, зірвала найкращу троянду, крутнулася на підборах і гукнула:

– Ану вилазь, Свинопасе, не сиди там, на дні озера!

«Ну, настав мені кінець! – подумав Свинопас. – Видно, сота паля припаде мені. Коли тричі знайшла вона мене, то і на четвертий раз вскочу в халепу».

Ліг Свинопас відпочити, та який вже тут сон! Цілу ніч мучився, але так і не придумав, куди краще сховатися.

Удосвіта вій побачив на вікні двох білих голубів. Як угледіли його голуби, один зразу полетів, а другий залишився.

Свинопас впустив голуба у вікно, і той сказав:

– Ходім мерщій. Ти обернешся на чарівну троянду, і я теж трояндою стану.

Так вони і зробили. Над полудень усі бутони в саду розквітли. Скрізь в саду цвіли чудові квіти.

Хазяїнова дочка вийшла з дому, щоб зірвати найкращу троянду, і побачила в саду дві однакові чарівні квітки. Яку ж з них вибрати? Вона зірвала обидві і приколола їх собі на груди. Потім крутнулася раз на підборах, але Свинопаса не побачила, крутнулася вдруге – і знову не побачила.

– Ну, тату, – сказала дівчина, – не бачу я Свинопаса.

От як примудрився він сховатися, що навіть я знайти не можу!

– То як же це так, дочко? – здивувався хазяїн. – Ти ще раз спробуй, може, й побачиш.

Тоді одна троянда голубом знялася з грудей дівчини, а друга перетворилась на Свинопаса.

Дівчина мало не зомліла, побачивши його перед собою.

А Свинопас обняв дівчину і сказав:

– О моя кохана, я твій, ти моя. Тепер тільки смерть розлучить нас.

Вони обнялись, поцілувались. Подивився на них батько: і донька його, і Свинопас, обоє – хороші, пригожі, паче дві квітки.

Потім справили весілля. Щасливими стали Свинопас і його молода дружина: він був такий красень, що йому тільки вона до пари була, а вона така вродлива, що тільки він їй рівня. Вони і досі живуть, коли ще не померли.