Жив на світі чоловік. Збирав він хмиз по чагарях, возив верблюдом на базар, продавав людям, тим заробітком і перебивався з своєю родиною.
І ось одного разу застала його в степу ніч. Вирішив він заночувати в караван-сараї.
А тієї ночі спинилися там купці з чужого краю. Розпалили багаття, наварили їсти, повечеряли, виспалися та й ізслизли, а вогнище залишили.
Здійнявся вітер, розвіяв по двору іскри, і караван-сарай охопило полум’я. Згоріло все ущент. Насилу той чоловік урятувався. Глянув, а на купі приску гад у кільце звивається. Стало йому шкода того гада. Подумав, що хоч і жалить він людей, а все ж таки жива істота. Дай, думає, врятую. Знайшов довгу гілляку, прив’язав до кінчика торбу й наставив гадові, а той ураз і шуснув у неї.
Поклав чоловік торбу на землю й каже:
– О, створіння земне, хоч ти й коїш людям зло, та зглянувся я над тобою й врятував з вогню. Плазуй тепер своєю дорогою.
А гад виповз із торби, обвився довкола чоловіка й зашипів:
– За добро ніколи не платять добром. Ось і за твоє добродіяння я заподію тобі зло!
Як не благав чоловік, а гад дедалі тугіше обвивався довкола шиї і шипів:
– Мовчи й змирися, бо з давніх-давен у нас ведеться за добро платити злом! Якщо не віриш мені, знайдімо трьох свідків і спитаймо в них. Коли по-моєму вийде, я тебе з світу зведу, а як по-твоєму ти мене.
І ось поніс чоловік гада свідків шукати. Ішли вони, йшли, аж дійшли до річки. Стали на
березі й питаються у води:
– Чи за добро платять добром?
А вода їм на те:
– Ніколи не бачила, щоб за добро добром платили, а надто люди. Я омиваю весь білий світ, очищаю його від усякого людського паскудства. І самих же людей обполіскую з голови до ніг, а вони ще й плюються в мене. Я стільки добра їм роблю, а вони не цінують моєї живодайної сили, нехтують мною. Тому за добро не варто платити добром, надто людям.
Гірко стало чоловікові, а гад ще тугіше здавив йому шию, й рушили далі. І опинилися вони в пустелі. А там, скільки око бачить, живої душі довкола не видно. Тільки сама-одна тополя росте в тій пустелі. Стали вони під деревом та й питають
– Чи треба за добро добром платити?
І мовило їм дерево:
– Не слід за добро платити добром, тим паче людям. Ось живу я в пустелі, й кожен подорожній рятується від спекоти б моєму затінку. А як пересидить пал і рушає йти, то ще й гілку відчахне на держак до сокири чи до мотики. Отак мені люди віддячують за добро. Не варто ж і їм добра робити.
Похилив чоловік голову й подався з гадом далі. Довго довелося йти, доки вийшли вони в долину. А в долині корова пасеться. Підходять до неї й питають:
– Чи треба за добро добром віддячувати?
А корова й каже:
– Яка може бути віддяка добром за добро, а надто людині. Десять років служила я своєму господареві: щороку по телятку приводила, а скільки молока дала – й не злічити. І ось постаріла, виснажилася, вим’я присохло. Перестав мене господар годувати, вигнав з двору, аби сама собі добувала поживу. Пасуся тут місяць, другий, вже й поправилася. Аж приводить мій господар різника глянути, чи пора мене різати. Отак мені люди віддячують за все те добре, що для них зробила. Не треба їм робити добра.
Стало чоловікові зовсім зле.– Ну що, пересвідчився, що за добро ніхто не платить добром? – прошипів гад.– Змирися з своєю лихою долею.
Став чоловік благати гада:
– Змилуйся наді мною. Адже ти знаходив цих свідків. Дай тепер мені змогу самому знайти хоч одного, а тоді вже роби зі мною, що знаєш.
Погодився гад, і рушили вони далі. Йдуть, аж назустріч їм лисиця. Спиняє її чоловік і питає:
– Чи треба за добро платити добром?
– Ніхто за добро добром не платить, – одказує лисиця.
– Ось ти і вчетверте пересвідчився, що за добро не платять добром, – зловтішно зашипів гад. – Тепер тобі кінець.
Почула це лисиця та й питає гада, за віщо той хоче звести чоловіка із світу. Гад і переповів їй усю оказію від самісінького початку. Тоді лисиця й мовить:
– Щось не віриться мені. Ти кажеш, що чоловік вирятував тебе з вогню торбою. Яка ж вона, дай хоч гляну на неї?
Гад показав їй торбу, а лисиця знов своєї:
– Ой, брешеш ти. Хіба ж ти вмістишся в цій торбі? Не повірю, доки на свої очі не побачу.
Гад, не довго думаючи, шаснув з чоловікової шиї в торбу. А лисиця звеліла чоловікові зашморгнути торбу й сказала йому таке:
– Тепер убий гада! І ніколи більше не роби добра злобителям та лиходіям!
Отак і порятувався чоловік од напасті.
* Караван-сарай – заїзд для караванів, приміщення з двором для відпочинку подорожніх, як колись на Україні корчма.