Заєць-хвалько (українська народна казка)

Жив собі заєць у лісі. Влітку було йому добре, а взимку погано – доводилося до села ходити, на току овес красти.

Приходить він якось на тік, а тут вже зайців цілий табун. От він і почав перед ними вихвалятися:

– У мене не вуса, а вусища, не лапи, а лапища, не зуби, а зубища – я нікого не боюся!

Зайці й розповіли тітці вороні про цього хвалька.

Тітка ворона пішла хвалька шукати та й знайшла його під кущем.

Побачив її заєць, злякався:

– Тітонько вороно, я більше не вихвалятимуся!

– А як ти хвалився?

– Та що в мене не вуса, а вусища, не лапи, а лапища, не зуби, а зубища.

Поскубла вона його трошки й пустила:

– Дивись, більше не вихваляйся!

Одного разу сиділа ворона на паркані, собаки її схопили, почали душити. Побачив це заєць:

«Треба ворону рятувати! Як же їй зарадити?»

Вискочив він на горбок і сів. Собаки побачили зайця, кинули ворону – та й за ним. Ворона враз підлетіла та на високе дерево сіла. А заєць від собак утік.

Трохи згодом зустріла знову ворона цього зайця й каже:

– От тепер ти не хвалько, а хоробрий молодець!