Говдина пригода (чеченська казка)

***

Говдина пригода (чеченська казка)

Колись, дуже давно, коли не було на світі не тільки нас, а й батьків та дідів наших, жив собі на одній горі чоловік на ім’я Говда. І такий Говда був дужий, що ніхто з сусідів не наважувався не те що образити його, а навіть пожартувати з ним. Через те Говда запишався й став хвалитися, що на всьому світі немає людини, дужчої за нього.

Раз похвалявся він перед своєю дружиною, удруге, а на третій раз не витримала вона та й каже:

– Даремно, чоловіче, ти хвалишся своєю силою. Чула я, що на світі є богатирі й дужчі за тебе!

Розгнівався Говда іа дружину за такі слова та й гукнув їй:

– Жінко! Споряди чоловіка в дорогу; ось об’їжджу весь світ і подивлюся, хто позмагається зі мною силою!

Спорядила дружина чоловіка в дорогу: осідлала йому коня, подала зброю, нагай. Сів Говда на коня та й поїхав, їхав він, їхав, а скільки – того й сам сказати не міг, і доїхав якось до великого міста. На околиці міста бачить двір, а в дворі біля стовпа з кільцями стоїть семеро осідланих коней. Говда поставив біля цих коней і свого скакуна, а сам подався у світлицю... Та не встиг він і десяти кроків ступити, як двері світлиці розчинилися – і вийшло звідти семеро отакенних богатирів. Один з них підійшов до Говди, підняв його на руки і, мов тріску, перекинув до другого богатиря, а той перекинув його до третього, а третій – до четвертого, і отак вони його перекидали, аж доки він опинився у руках останнього, найменшого з семи братів. Наймолодший богатир обдивився Говду з усіх боків, а потім гукнув своїм шістьом братам:

– Тепер нам годі непокоїтися, що не маємо снідання: ось воно саме прийшло до нас! Розпалюйте чимдуж вогнище, та й готуймося снідати!

На Говдине щастя, коли брати перемовлялися між собою, його побачила мати богатирів, і їй стало шкода його. Вона вибігла з саклі, вирвала Говду з рук синів і відпустила, примовляючи:

– Тікай звідси щодуху!

Говда скочив на свого коня і помчав як вітер. Швидко мчав він та ось чує: копита цокають. Озирнувся: аж це богатирі його наздоганяють, напевне ж, не захотіли лишатися голодні.

Говда страшенно злякався і став ще дужче стьобати свого коня. Проте богатирі їхали швидше за нього. Ще трохи – й кінець буде Говді!..

Аж дивиться він: іде сліпий чоловік – величезний, мов півтори. Іде собі долиною, вириває із землі великі чинари й будує з них курінь для себе.

Говда підлетів на коні до цього велетенського чоловіка та й давай просити його:

Говдина пригода (чеченська казка)

– Ой дядьку-велетню! Захисти мене від злих богатирів, які женуться за мною! Вони людожери!

Сліпий велетень пожалів Говду, узяв та й поклав його собі за пазуху разом з конем та зброєю. А тим часом до сліпого велетня під’їхали богатирі-людожери й питають:

– Чи не їхав тут вершник?

– Та, здається, щось туди проїхало,– одказав сліпий і тицьнув рукою абикуди. Богатирі помчали в той бік і незабаром зникли за обрієм...

Після цього сліпий витяг нашого вояку-задираку з-за пазухи, поставив його собі на долоню та й питає:

– Хто ти і звідки?

Говда розповів усе: з якого він аулу, як і чому опинився тут...

Сліпий велетень дослухав його до кінця, засміявся, а далі й каже:

– Нас було семеро братів, і ми теж гадали, що таких дужих, як ми, нема в усьому світі. Ось і подалися ми, як і ти оце, мандрувати, шукати дужчих за себе. Приїхали ми в одне місто і стріли там таких велетюг, супроти яких ми були дітлахами. Велетюги половили нас і хотіли повбивати, але доки вони про це домовлялися між собою, ми скочили на своїх коней і дременули. Велетюги помчали за нами в догоню і, напевне, половили б нас, але ми, на наше щастя, помітили поперед себе у степу величезний людський череп.Говдина пригода (чеченська казка) У цьому черепі ми й заховалися з нашими кіньми та зброєю. Тим часом домчали до черепа велетюги та й заповзялися шукати нас. Та дарма – не знайшли, бо ж ми дуже добре сховалися. Велетюги махнули рукою та й поїхали, а ми довго ще боялися визирнути і просиділи в черепі аж до обіду. А опівдні до того місця, де лежав череп, якийсь пастух пригнав свою отару. Посидів він у затінку, а коли спека спала, підвівся, оглянув череп зусебіч та й каже: «Яка гарна кістка, візьму-но її й повішу перед своїм куренем!» Узяв він той череп та й поніс у руці, мов камінчик. До самого вечора носив з собою пастух того черепа, а потім – чи обрид він йому, чи що,– тільки узяв та й пожбурив його. Череп упав на камінь і розбився на друзки, при цьому шестеро моїх братів повбивалися на смерть, а я хоч і живий лишився, та не знаю відтоді, коли день настає, а коли ніч.

Після цього сліпий велет опустив Говду на землю. Подякував Говда сліпому велетові та й помчав додому швидше, ніж олень, коли утікає від вовків. І радий був, що живий лишився, а силою своєю більше не хизувався.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)