У ті часи, коли газети ще друкували жартівливі оповідки про царів, що колись щасливо правили світом, я щоразу думкою повертався до Кормака – славетного короля з давніх літописів. Бо там, у тих стародавніх рукописах, збереглася правда і про нього, і про той далекий час.
Одного разу юнак на ім’я Койрбре звернувся до старого короля:
– О Кормаку, онуку Конала, розкажи, якими були твої звичаї в юності?
– Це неважко, – відповів Кормак. –
Я слухав, як шумить ліс.
Я дивився на зорі.
Я не встрявав у таємниці.
Я мовчав серед натовпу.
Я говорив із людьми.
Я був спокійним на бенкетах.
Я був запальним у битві.
Я був ніжним у дружбі.
Я був щедрим до слабких.
Я був твердим із сильними.
Я не був пихатим, хоч мав силу.
Я нічого не обіцяв, хоч мав багатство.
Я не хвалився, хоч умів багато.
Я не говорив погано про відсутніх.
Я не зневажав, а хвалив.
Я не просив, а давав.
Бо лише такі звичаї роблять юнака чоловіком і справжнім воїном.
– О Кормаку, онуку Конала, – спитав Койрбре, – а яких звичаїв мені дотримуватись?
– Це теж неважко, – відповів Кормак. – Якщо хочеш іти шляхом мудрості:
Не смійся з літнього, якщо ти молодий.
Не кепкуй із бідного, якщо ти багатий.
Не глузуй із кульгавого, якщо ти спритний.
Не насміхайся зі сліпого, якщо бачиш.
Не зневажай хворого, якщо ти здоровий.
Не глузуй із повільного, якщо ти здібний.
Не принижуй простака, якщо ти розумний.
Не будь занадто розумним – і не будь надто дурним.
Не будь занадто самовпевненим – і не будь надто сором’язливим.
Не будь надто гордим – і не будь надто покірним.
Не будь надто балакучим – і не мовчи надміру.
Не будь надто суворим – і не будь надміру добрим.
Бо якщо будеш надто розумним – від тебе вимагатимуть неможливого.
Якщо будеш надто самовпевненим – тебе цуратимуться.
Якщо будеш надто скромним – тебе не поважатимуть.
Якщо надто балакучим – тебе не слухатимуть.
Якщо надто мовчазним – тебе не сприйматимуть.
Якщо надто суворим – тебе боятимуться.
А якщо надто добрим – тебе просто розчавлять.
– О Кормаку, онуку Конала, – спитав Койрбре, – а які звичаї личать королю?
– І це неважко сказати, – мовив Кормак. –
Королю пасує:
твердість без гніву,
наполегливість без суперечки,
ввічливість без пихи.
Хай він береже стародавню мудрість.
Хай судить справедливо.
Хай говорить правду.
Хай шанує поетів.
Хай молиться до Всевишнього.
Нехай радиться з мудрими.
Нехай дотримується давніх звичаїв.
Нехай оберігає закони.
Нехай буде чесним із друзями.
Хоробрим перед ворогами.
Нехай вивчає мистецтва й мови.
Хай слухає старших.
Хай буде глухим до пліток.
Хай буде ніжним,
але й твердим.
Хай буде пристрасним,
але й милосердним.
Справедливим – але терпимим.
Витривалим – і вірним.
Хай ненавидить брехню.
Хай любить істину.
Хай не тримає зла.
Хай пам’ятає добро.
Нехай за його столом буде багато людей,
але в таємній раді – лише обрані.
Хай його союзи будуть міцні.
Його податки – помірні.
Його рішення – чіткі та швидкі.
Бо саме за цими рисами пізнають справжніх королів.
У давнину казали:
"Негоже залицятись до вдови, якщо вона ще навіть не повернулась із похорону чоловіка".