Один король мав вірного слугу (візника). Другим те було прикро, що король єго дуже любив, і всі старалися всіма способами, аби щось набрехати перед королем, аби король єго відправив. І набрехали перед королем так, що король таки правда вигнав його. Він же пішов, поклонився й каже:
– Дякую вам, найясніший пане, за службу, я тим дуже тішуся, що відходжу від вас з чистим серцем, що я вам нічого не винен. Король замислився над цим, каже до него:
– То правда, що ти нічого не винен? Він каже:
– Ні.
– Коли ні, то я тобі дам три загадки, котрі ти за один місяць мені відгадай.
Перша загадка була така: аби він порахував, скільки зірок на небі. Друга: де є середина неба? А третя: що цар вартує, як сидить на престолі царськім, корона на голові, булава у руці?
Як той все відгадає, то цар знову єго прийме і буде він далі тим, ким є, а як не відгадає, то буде покараний на смерть.
За тридцять днів закликали слугу знову до того короля, а король питає:.
– Чи порахував зірки на небі? Відповідає слуга:
– Порахував. Ані одної більше, ані одної менше, скільки на вашій голові волосся.
– А друга: де є середина неба? Каже слуга, що ходив багато, і ніде не може середини знайти, лише у тім дворі, у царськім.
Тоді каже до него цар:
– Що ж я тепер вартую, що я сиджу на престолі царськім?
– Двадцять дев'ять дукатів.
– Йой, а чому так мало? – каже найстарший цісар. – Може, більше? Каже слуга:
– Ні. Бо Спаситель був проданий за тридцять, а ви лише один дукат від Господа Бога.
Тоді цар дуже зрадів, наказав єго прийняти назад до служби й нагородити, клеветників тих покарати.
Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Кіндрата Сторожука, в 1894 році. Стиль запису збережено.