Кирило Кожум’яка (українська народна казка)


Колись був у Києві князь, і була в нього дочка, така розумна та гарна, що й сказати не можна. І був тоді коло Києва змій, і щороку кияни йому данину давали: або парубка молодого, чабо дівчину.

От прийшла черга й до дочки самого князя. Нічого,не вдієш – коли давали городяни, треба й йому давати!.. Плаче князь, бідкається, а дочка йому каже:

Кирило Кожум’яка (українська народна казка)

– Не плачте, не журіться, може, я й сама визволюсь та й від інших біду відверну.

От і відвезли її до змія. А змій як побачив красуню-князівну, то й полюбив її одразу.

От вона до нього якось прилестилась та й питається:

– А скажи мені, змію, чи є на світі такий чоловік, щоб тебе подужав?

– Є такий, – каже змій, – у Києві над Дніпром живе кожум’яка, на ймення Кирило. Як вийде на Дніпро мочити шкури, то не одну несе, а дванадцять разом. Як набрякнуть ті шкури водою в Дніпрі, то я візьму та й учеплюся за них – чи витягне? А йому байдуже: як потягне, то й мене з ними трохи на берег не витягне. Ось того чоловіка тільки мені й страшно.

Кирило Кожум’яка (українська народна казка) – 2

Князівна все те запам’ятала та й думає, як їй вісточку додому подати? А був при ній голубок. Вона його ще за щасливої години згодувала, як у Києві була. От вона й написала до батька:

«Є, тату, в Києві чоловік, на ймення Кирило Кожум’яка. Він один тільки може змія подолати, мене визволити з неволі, людей від нього захистити. Благайте його, таточку, і словами, й подарунками, щоб не образився він за яке невдале слово».

Написала вона так, прив’язала голубові під крильцем та й випустила у вікно. Голубок у небо полинув та й прилетів додому, до Києва, на князівське подвір’я. А діти саме бігали по подвір’ї та й побачили голубка.

Кирило Кожум’яка (українська народна казка) – 3

– Татусю, татусю! – гукають. – Голубок від сестриці прилетів!

– Ой лишечко! – каже князь. – Це вже, видно, загубив мою дитину клятий змій!

А голубок до нього лине, просто в руки. Узяв його князь, глядь – під крильцем щось прив’язано. Розгорнув князь той лист, прочитав, що дочка пише, і покликав до себе старшину.

– Чи є такий чоловік, що зветься Кирило Кожум’яка?

– Є, князю. Живе над Дніпром, шкури мне.

– Як же до нього приступитись, щоб послухався, не образився?

Дорадилися й послали до нього найстаріших людей. Приходять вони до хати, відчинили двері помалу та й злякалися: сидить сам Кожум’яка долі, до них спиною, і мне руками дванадцять шкур, тільки й видно, як коливає отакою довгою бородою!

Тут один з посланців кахикнув. Кожум’яка жахнувся з несподіванки, а дванадцять шкур у нього в руках тільки – трісь, трісь!.. Обернувся до них, а вони йому вклоняються:

– Отак і так, – кажуть, – прислав до тебе князь із проханням...

Кирило Кожум’яка (українська народна казка) – 4

А він і слухати не хоче: розсердився, що через них аж дванадцять шкур зіпсував. Просили вони його, просили та й пішли ні з чим.

Що тут робити? Сумує князь, сумує і вся старшина. Послали молодших людей до Кожум’яки, а він на них і не дивиться.

Тоді спало князеві на думку послати малих дітей. Ті як прийшли до Кирила Кожум’яки, як почали просити, як стали навколішки та заплакали, то й він сам не витерпів, заплакав. А тоді й каже:

– Ну, для вас, для малих діток, я все зроблю.

Пішов Кирило до князя.

– Давайте, – каже, – мені дванадцять бочок смоли та дванадцять возів конопель!

Кирило Кожум’яка (українська народна казка) – 5

Дали йому. Він коноплями обмотався, смолою обсмолився, узяв булаву в десять пудів та й пішов до змія.

А змій йому й каже:

– Що ж ти, Кирило? Битися прийшов чи миритися?

– Де вже миритися! Битися з тобою, з душогубом клятим!

От і почали вони битися – аж земля гуде. Що розбіжиться змій та вхопить зубами Кирила, то так шматок смоли й вирве, що розбіжиться вдруге, то так жмуток конопель і вирве. А Кирило його здоровенною булавою як торохне, то так і вжене в землю! А змій як вогонь горить, так йому жарко, – кинеться до Дніпра, щоб напитися, та у воду вскочить, щоб прохолодитися трохи. А Кирило тим часом вже й обмотався знову коноплями і смолою обсмолився.

Кирило Кожум’яка (українська народна казка) – 6

От вискакує з води клятий змій, кидається знову на Кирила, а той його знову булавою по голові!.. Билися, билися – аж іскри скачуть та луна йде.

А тут у городі у дзвони дзвонять, по горах, по схилах народ стоїть, – завмерли всі, руки зціпивши, ждуть, що воно буде?!

Коли це востаннє Кирило вдарив, – змій на землю впав, аж земля задвиготіла! Народ на горах, на схилах так і сплеснув руками:

– Слава, слава Кирилові Кожум’яці!

Отак убив Кирило змія і визволив князівну.

Кирило Кожум’яка (українська народна казка) – 7

Князь вже не знав, як йому й дякувати, і весь народ дякував, що не доведеться більш віддавати молодиків та дівчат страшному змієві на поталу. Отож з того часу й почало зваться те місце в Києві, де він жив, Кожум’яками.

Читати казку "Кирило-Кожум'яка" іншими мовами:

Комментариев: 1 RSS

Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)