Мильна булька невеличка,
соломинка й черевик
йшли по лузі.
Бачать – річка.
як добратись на той бік?
Каже булька:
– Черевичку!
Попливи по річці вплав
і, як човник, через річку
нас любенько переправ!
– Ні, не хочу!
По воді я
зовсім плавати не звик.
Тут на тебе вся надія! –
відмовляє черевик.
Булька каже:
– Я, признатись,
Вмію плавати сама,
та, щоб вас обох підняти,
в мене силоньки нема!
Соломиночко-сестричко,
чималенька ти на зріст.
Простягнись на той бік річки,
ми й перейдем через міст.
І охоче в ту ж хвилинку,
дуже довга та тонка,
простяглася соломинка
аж до того бережка.
– Переходьте поодинці!
Черевичку, не барись! –
Він пішов по соломинці,
а вона відразу – трісь!
Черевик – шубовсть у воду,
навіть хвиля розійшлась!
А, уздрівши цю пригоду,
булька реготом зайшлась.
Реготалась, реготалась,
поки й лопнула вона!
І нікого не зосталось, –
тільки казочка смішна.
