Двоє безбородих шахраїв (грузинська казка)


Двоє безбородих шахраїв (грузинська казка)Жили двоє безбородих шахраїв – Датуа і Петрікела. Взяв одного разу Датуа великий лантух, набив його цибулинням, прикрив зверху двома-трьома клочками вовни й поніс в Імереті – вовну продавати!

Піднявся він на Сурамський перевал і дивиться звідти на Імереті.

Тут і зустрівся йому шахрай Петрікела. Петрікела також тягнув великий лантух, набитий горіховою шкаралупою, а зверху напоказ – горіхи лежали.

– Добридень,–гукнув Датуа.

– День добрий! – відізвався Петрікела.

– Звідки йдеш і куди?

– Йду з Імереті в Картлі. несу горіхи продавати. Тільки ось що скажу, коли послухаєш: нащо нам ходити з кінця в кінець, марно каламани стоптувати? Краще обміняймося нашим товаром: ти повертайся в Картлі і продай мої горіхи, а я повернуся в Імереті і продам твою вовну.

– Ловко ти придумав! Звичайно, краще нам повернулися. Чого даремно такий світ теліпатися. Ось тобі вовна, а мені давай горіхи.

Так вони й зробили: обмінялися лантухами й розійшлись.. Ішли-ішли, аж ось вже не видно їм стало один одного. Тут обидва розв’язали лантухи, і кожен побачив, що його обдурено.

У Петрікела виявився лантух цибулиння, а в Датуа – лантух горіхової шкаралупи.

Минув деякий час. Знову зустрілися Датуа і Петрікела. Поздоровкався Датуа з Петрікела і каже йому:

– Я думав, що тільки я брехати вмію, а виходить, і ти не відстаєш від мене?

– Знайшов чому дивуватися! Чому б і мені того не вміти, що ти вмієш?

– Коли так, давай побратаємось.

– От і добре. Знаєш, давай-но разом підемо до когось у найми.

– Що ж, хай буде по-твоєму.

І пішли безбороді шахраї шукати, кому два наймити потрібні. Чи довго, чи коротко шукали, нарешті довідались, що одній бабусі потрібні два наймити. Прийшли вони і питають, яка в неї робота.

Бабуся сказала:

– Є в мене корова і будинок. Один із вас повинен корову пасти і грати їй на саламурі – моя корова дуже любить танцювати,– а другий має підмітати садибу та сміття в сусідній двір викидати. Якщо справитесь із роботою – наймайтесь.

– Звичайно, справимось. Що тут мудрого! – зраділи безбороді шахраї.

На другий день Петрікела зостався дома – садибу підмітати, а Датуа поклав у торбу окраєць хліба, шматок сиру та й погнав корову на пасовище.

Петрікела підмів усе подвір’я, зібрав сміття в купу і давай на сусідське подвір’я викидати. А тут господарі його побачили, кинулись до нього та як почали бити! Б’ють і приказують:

– Навіщо своє сміття в наш двір сиплеш?!

Мало не на смерть побили Петрікела. Ледве він до хліва доплівся й повалився на лаву.

Не поздоровилося і Датуа – безбородому шахраю. Як пригнав він корову на пасовище, вона й чкурнула – бігає та брикається. І так увесь день пробігала, а Датуа – за нею. Ввечері корова спокійненько прийшла додому. Датуа слідом волочиться, ніг під собою не чує. Так наганявся, так натомився, що й вечеряти сил не було. Ввійшов у хлів, глянув на Петрікела і питає:

– Що це з тобою, брате, чи не занеміг часом?

Де там занеміг!

– Чому ж ти лежиш?

– Так ось, підмів я двір і став сміття викидати до сусідів. А вони як побачили, кинулись до мене і ну частувати. Так напригощали, що голова від їхнього кахетинського досі крутиться. А як ти час провів?

– Я також гарно повеселився... Цілий день на саламурі грав, а корова танцювала. Народу зібралось – видимо-невидимо, і старе, й мале – всі з нами веселились. Так я розгулявся, що від радощів і про їжу забув – хліб он назад приніс.

– Коли так, брате, завтра я пожену пасти, а ти сусідів відвідай та покуштуй їхнього доброго кахетинського.

– Хай по-твоєму буде, не зобиджу тебе відмовою,– згодився Датуа.

Назавтра з Петрікела все трапилось, як з Датуа. До безтями наганявся він за коровою. А Датуа так сусіди відшмагали, що він ледве ноги доволік до хліва.

Вночі обидва не стерпіли, розповіли один одному про свої муки. І вирішили: треба звідси втікати, інакше помруть або з голоду, або від біготні, не кажучи вже про побої. Тільки як втікати, адже хлів вечорами стара замикає. Думали, думали, нарешті Петрікела сказав:

– Давай заріжемо корову і складемо м’ясо в мішок. Один з нас стане другому на плечі, вилізе на покрівлю і спустить вірьовку, другий прив’яже до вірьовки мішок з м’ясом, а слідом сам по ній видряпається і гайда, втечемо!

– Вдало придумано! – зрадів Датуа,– Тільки давай

зробимо так: спершу вилізу я – я ж дужчий і тебе легко підніму.

Встав Датуа Петрікелі на плечі, виліз на дах. Петрікела прив’язав мішок до вірьовки, склав в нього кілька кусків м’яса, заліз сам туди і кричить із мішка Датуа:

– Тягни м’ясо та швидше вірьовку спускай!

Датуа підтягнув мішок нагору, перекинув його на спину, і... тільки й бачили його! Біг він, біг, стомився, і захотілось йому перепочити. Скинув він зі спини мішок, бухнув його на землю, а з мішка Датуа як закричить:

– Обережніше, ти, бісів сину, не покаліч мене! – і виліз.

– Ах ти, чорт такий! Ось через кого в мене спина болить?!

– А я ж до чого? Не зраджуй товаришеві ні в радощах, ні в біді, і у тебе ні спина, ні серце не заболять, – відповів Петрікела.

На тім і скінчилось. Більше ніколи вони один одного не обдурювали, жили в мирі та злагоді, душа в душу жили.

* Каламани – селянське взуття з необробленої шкіри.

* Саламура – сопілка.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)