Корова з місяця (індійська казка)

***

Корова з місяця (індійська казка)-1  Було це дуже давно. Так давно, що люди забули навіть ім’я того брахмана, про якого мовиться в казці. Зате добре пам’ятають ім’я його слуги. А звали слугу Нанаваті.

  Як і всі брахмани, цей також понад усе на світі любив гроші. А слуга найбільше любив дерева та квіти. Від рання до смеркання працював Нанаваті в садку. Навколо будинку брахмана росли такі дерева, цвіли такі квіти, що милуватися ними приїздили люди а усіх усюд.

  Та якось уранці Нанаваті побачив, що трава в садку випасена, а квіти дотолочені.

  «Хто ж це наробив такої шкоди? – подумав він,– Треба вистежити!»

  Коли смеркло, Нанаваті сховався в кущах і став чекати. Незабаром зійшов місяць: трохи згодом почувся якийсь шум. Нанаваті визирнув з-за куща, аж бачить – суне но саду велика корова, біла, як молоко, й поскубує траву. Корова була така гарна, що слуга, вражений, закляк на місці.

  Потім корова підвела голову, подивилася на повний місяць – і злетіла над деревами! Вона підіймалася поволі, меншала й меншала, аж нарешті зникла.

  Нанаваті не сказав про корову нікому, а на другу ніч знову сховався в кущах. І знов, тільки-но зійшов місяць, у садку з'явилася біла корова. Вона блукала між деревами й поскубувала соковиту пелену траву. По якімсь часі корова задерла голову й подивилася на місяць.

  «Зараз полетить!» – подумав Напаваті й вискочив з кущів.

  Корова поволі відірвалася від землі й почала підійматися над садком. Однак слуга все ж таки встиг ухопитися за її хвіст.

Корова з місяця (індійська казка)-2  Довго летів Нанаваті, тримаючись за хвіст корови. І ось він помітив, що вони наближаються до місяця. Все ближче, ближче... Нарешті корова, а разом я нею і Нанаваті, сіли на місяць!

  До них підбігли мешканці місяця. Вони були дуже схожі па звичайних людей. І зустріли вони Нанаваті дуже щиро, приязно. Ще б пак! Адже пахощі квітів, що їх Нанаваті плекав у брахманському садку, долинали аж до місяця й чарували мешканців. Вони зроду не чули таких духмяних пахощів.

  Цілий тиждень гостював Нанаваті на місяці. А як минув сьомий день, корова йому й каже:

  – Час тобі вертатися на землю. Сьогодні вночі ми полетимо в брахманський садок.

  Мешканці місяця дали Нанаваті на дорогу цілу торбу чудових солодощів. Нанаваті подякував, сів на корову, й вони полетіли.

  Коли вони сіли в садку, до світанку було ще далеко. Нанаваті ліг під деревом, заснув і проспав до ранку.

  Вранці брахман вийшов у садок і бачить – спить його слуга під деревом! Розгнівався жадібний брахман, схопив дубця – та сонного Нанаваті по ногах!

  Слуга підхопився й, розгублений, став перед брахманом.

  – Де це ти був цілий тиждень, ледарю?! – крикнув брахман.

  – О господарю! – знічено мовив слуга.– Як розкажу я, що зі мною приключилося, ти не повіриш.

  І розповів усе, як було.

  Брахман і справді не повірив слузі.

  – Брешеш! – крикнув він. – На місяці ще не був навіть жодний брахман, не то що простий слуга!

  – Якщо не віриш,– каже Нанаваті,– то подивися на оці солодощі. Мене вгостили ними на місяці.

  Брахман покуштував солодощі і аж тоді повірив слузі. Бо ті солодощі справді були неземні, таких навіть махараджа не їв.

  – Цілий тиждень тебе не було на роботі,– сказав брахман.– Тож я покараю тебе тим, що заберу всі солодощі собі.

  А той брахман, треба сказати, був не тільки жадібний, а й хвалькуватий. Покликав він у гості ще одного брахмана й почав пригощати його місячними солодощами. Удвох вони так жадібно накинулися на подарунок з місяця, що скоро торба спорожніла. А як став гість прощатися, брахман-господар і каже:

  – Завтра всім розкажи, які солодощі їв у мене. Таких на землі зроду ніхто не куштував, навіть сам раджа!

  Але гість був не менш жалібний, ніж господар.

  – Розказати я розкажу,– відповів він,– Тільки цікаво мені: невже твій слуга такий дурний, що не міг попросити дві торби солодощів?

  Тоді господар мовив:

  – Ну ж бо самі полетімо на місяць! Підстережімо в саду корову, а як відірветься вона від землі, я схоплюся за її хвіст, а ти – за мої ноги. І обидва опинимося на місяці!

  – Мудрий ти чоловік! – похвалив господаря гість. – Недаремно ж ми брахмани!

  Ще задовго до ночі обидва брахмани сховалися в кущах самбалу й стали чекати.

  Нарешті зійшов місяць, і в садку з’явилася біла корова. Поскубуючи свіжу траву, вона спокійно походжала поміж кущів.

  Брахмани затамували подих.

  Корова спинилася зовсім близько й заходилася об'їдати стиглі ягоди самбалу.

  Наївшись досхочу, вона підвела голову й подивилася на повний місяць. Ту ж мить перший брахман вискочив а кущів і вхопився корові за хвіст. А вона вже відірвалася від землі й злітала над деревами. Але другий брахман устиг схопитись за ноги першого й теж знявся над землею.

  Так вони й летіли – перший брахман тримався за хвіст корови, а другий – за його ноги.

  Коли вони перелітали через найвищі на землі горн Гімалаї, зажерливий брахман-гість раптом спитав:

  – О мудрий друже, чи не забув ти взяти мішка на солодощі?

  – Не забув, не забув! – відповів брахман-господар.

  – А мішок не замалий?

  – Не замалий, не замалий!

  – А все ж гаки цікаво, який він завбільшки?

  – Та отакенний! – крикнув брахман господар і, забувши, що тримається за хвіст корови, широко розвів руки.

  Чи треба розповідати, що було далі? Тільки-но перший брахман випустив хвіст, як обидва вони полетіли вниз.

  Їм пощастило – вони впали в болото й не повбивалися.

  Цілу піч сиділи брахмани по шию в тому смердючому болоті. Вранці їх побачили й витягли.

  Так і не побували жадібні брахмани на місяці.

  А корова відтоді в садах скупих і жадібних людей більш не з’являлася.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)