Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Діва місяця (японська казка)

Казки про:
1352

Діва місяця (японська казка) На морському узбережжі розпочиналася весна. Зарості бамбука вкрилися ніжною зеленню, а у вишневому цвіті заплуталися сонячні промені. Раптом нізвідкіль долинули ледь чутні звуки, що нагадували то шум води, то шепіт вітру, а то плин хмар.

Несподівано на березі з’явилася діва місяця в накидці з блискучо-білого пір’я. Співаючи небесну пісню, красуня милувалася морем. Навколо неї пурхали пташки, які намагалися пригорнутися до дівчини. Але вона не зважала на пернатих, а рішуче зняла накидку, почепила на сосну та зайшла у воду. А за мить море сховало дівчину.

Опівдні рибалка, на ім’я Гай-Руко, під сосною присів пообідати. Несподівано він побачив сліпучо-білі шати.

– Напевне, це дарунок богів! – вигукнув чоловік.

Убрання так і пашіло ароматами квітів, неба, гір і моря. До того ж було таке ніжне, що рибалка боявся доторкнутися до нього, але врешті-решт зняв із гілля.

– Заберу з собою, – вирішив Гай-Руко, – тоді щастя оселиться в моєму домі.

– Ця накидка належить мені, – раптом почув за спиною ніжний голос. – Прошу, віддай.

Озирнувшись, чоловік завмер: він ніколи не бачив такої вродливиці.

– Хто ти? – ледь наважився запитати рибалка.

– Я – діва місяця. Сріблястий наказав розповісти океану про відливи. А зараз час повертатися на небо.

– Потанцюй для мене, – попросив Гай-Руко.

– Спочатку віддай вбрання, – зауважила діва.

– Ні, шати отримаєш потім, – уперся рибалка.

Діва розгнівалася так, що на небі з’явилися блискавки:

– Остерігайся сумніватися у словах богині! Без накидки я не можу танцювати. Адже кожна пір’їнка – це дарунок небесної пташки. Їхня любов і віра тримають мене в повітрі.

Рибалка засоромився:

– Вибач, я вчинив негідно, – й подав сукню.

Одягнувши вбрання, діва відірвалася від землі. У повітрі зазвучала весела мелодія, і красуня затанцювала. Вона літала між бамбуковими заростями, занурювалася у вишневий цвіт і гралася з морськими хвилями. Дівчина все підіймалася й підіймалася, так що невдовзі її ноги торкалися верхівок сосен.

Чарівна танцівниця викликала стільки захоплення, що Гай-Руко здавалося, ніби бачить прекрасний сон. Музика поступово стишувалася, й незабаром вона звучала лише в серці рибалки, а діва плила все далі й далі. А Гай-Руко дивився услід, поки ще можна було розрізнити сніжно-білу постать.

Він і нині стоїть на березі моря, прислухаючись до плескоту хвиль і вдихаючи аромат сосен.